Петро Катеринич
Іван Нерсесов
Який зв’язок між видатним музикантом, діячем шістдесятих років та представником Головного управління розвідки? Усі вони стануть головними героями кінострічок. Поки світовий кінематограф продовжує експлуатувати стародавні міфи та вигаданих спасителів людства, українське кіно зосереджується на власних, не менш захопливих історіях.
ZN.UA пропонує огляд п’яти найочікуваніших прем’єр другої половини 2026 року — від музичної комедії до шпигунського трилера.
13 серпня, B&H Film Distribution
Студія KNIFE! Films втретє звертає увагу на музичну документалістику, продовжуючи традицію фільмів «Яремчук: Неперевершений світ краси» та «Океан Ельзи: Спостереження за штормом». Режисер Артем Григорян та продюсер Максим Сердюк присвятили два роки роботі над стрічкою про Андрія Кузьменка (1968–2015).
Команда ретельно опрацювала понад 400 годин відео- та аудіоматеріалів, а також більше ніж 22 тисячі фотографій. Значна частина цих матеріалів буде представлена публіці вперше.
Дружина музиканта, Світлана Бабійчук, також долучилася до проєкту — це перша її участь у документальному фільмі про Кузьму за останні 11 років. Окрім українського показу, стрічку планується представити у 20 інших країнах.
За 11 років від загибелі Кузьменка його образ став у суспільстві канонічним: він отримав посмертне звання Героя України, його цитати широко використовуються в соціальних мережах, а фільм «Я, «Побєда» і Берлін», що вийшов 2024 року, зібрав у українському прокаті 59,3 млн грн.
«Кузьма: Страшно веселий» значною мірою базується на архівних матеріалах, свідомо зменшуючи роль традиційних «говорячих голів» у біографічних документальних фільмах. Це сміливе, але ризиковане рішення: архів може повернути герою його справжній голос, або ж лише підсилити вже сформований міф. Тому головна інтрига полягає в тому, чи наважаться творці показати Кузьму не лише як дотепного, прямого і «свого» в будь-якій ситуації, а й як особистість суперечливу, вразливу та іноді незручну.
Після перегляду «Океан Ельзи: Спостереження за штормом» особливо цікаво, чи не омине команда увагою політичну еволюцію Кузьменка, його публічні дискусії та моменти, які не вписуються в ідеалізований посмертний образ.
20 серпня, Green Light Films спільно з FILM.UA Distribution
Це, ймовірно, найбільш точно до дати виходу синхронізований український реліз другої половини року. Романтична комедія Олексія Єсакова з’явиться на екранах за чотири дні до 35-ї річниці Незалежності України та через 55 років після прем’єри музичного телефільму «Червона рута» з Софією Ротару, Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком.
Ювілей самої пісні став орієнтиром для початку виробництва. Перший знімальний день припав на 13 вересня 2025 року — рівно через 55 років після першого виконання «Червоної рути» Володимиром Івасюком та Оленою Кузнєцовою на Театральній площі у Чернівцях.
Стрічка стане третьою картиною в «залізничному» кіновсесвіті FILM.UA та «Прототип Продакшн», доповнюючи комедії «Потяг у 31 грудня» і «Потяг до Різдва». Перша з них здобула в українському прокаті 52 млн грн, привабивши понад 300 тисяч глядачів.
Продюсерами нового фільму виступають Юрій Горбунов і Зоя Сошенко, оператором-постановником — Юрій Король, а музичним продюсером — Євген Філатов. Серед акторського складу — Станіслав Боклан, Олександр Рудинський, В’ячеслав Довженко, Катерина Кузнєцова, Роман Луцький та інші.
Особливий колорит фільму додають музичні камео. На екрані з’являться як учасники, так і переможці фестивалю «Червона рута» — Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Наталя Могилевська та Олег Михайлюта (Фагот), а також гурт The Maneken. Шон Пенн, який цього року здобув третій «Оскар» і пропустив церемонію, перебуваючи в Україні, підтримав промокампанію фільму, прочитавши українською рядки «Червоної рути». До роботи над проєктом також залучили родину Зінкевичів.
Партнерська модель фільму реалізована з вражаючим розмахом: спеціально брендований потяг курсує країною, тематична продукція з’являється в магазинах, а численні комерційні інтеграції вплетені безпосередньо в сюжет. Залишається сподіватися, що третій «потяг» не перетвориться на півторагодинну рекламу, а залишиться сімейною комедією.
3 вересня
Ця стрічка, мабуть, пройшла найдовший шлях до українського глядача. Історія цього проєкту розпочалася ще у 2018 році під робочою назвою «Три місяці до зими», присвяченої 50-й річниці подій 1968 року: введення радянських військ до Чехословаччини, придушення «Празької весни» та публічних виступів проти тоталітарного режиму. Знімальний процес стартував лише восени 2021-го, а повномасштабне вторгнення ще на кілька років відтермінувало плани.
Світова прем’єра «Дисидента» відбулася 27 листопада 2024 року на 42-му Туринському кінофестивалі. Серед 16 фільмів основного конкурсу повнометражних стрічок це був єдиний український представник. Драма отримала спеціальну відзнаку журі, але до українського прокату дістається лише зараз — майже через два роки після фестивальної прем’єри та приблизно вісім років після початку розробки.
«Дисидент» став повнометражним дебютом для режисерів Станіслава Гуренка та Андрія Алфьорова. Сценарій створили Олександр Качан, Владислав Міцовський та Андрій Алфьоров. Загальний бюджет фільму склав 27 млн грн, з яких 20 млн надійшли від Держкіно. Основний виробник — компанія JOYFILMS; проєкт також отримав підтримку Українського культурного фонду, Одеської кіностудії, кіностудії імені Олександра Довженка та AR Content.
У центрі оповіді — Олег, колишній вояк УПА, який після перебування у таборах намагається пристосуватися до життя в радянській Україні. Минуле політв’язня стає перешкодою для пошуку гідної роботи, держава продовжує вважати його ворогом, а готовність до компромісів закінчується там, де починається відмова від власних переконань. Коли надія на зміни остаточно згасає, герой наважується на останній акт опору.
Історія натхненна біографією Василя Макуха — колишнього бійця УПА та політв’язня, який 5 листопада 1968 року вчинив акт самоспалення на Хрещатику. Таким чином він висловив протест проти колоніального статусу та русифікації України, комуністичного тоталітаризму та введення радянських військ до Чехословаччини. Макух здійснив цей акт за два з половиною місяці до самоспалення Яна Палаха у Празі, проте радянська влада викреслила його ім’я з народної пам’яті.
Будемо сподіватися, що «Дисидент» уникне пастки «складної» теми і стане фільмом, який зацікавить широку аудиторію, а не лише викличе відгуки критиків та вузького кола поціновувачів.
8 жовтня, Green Light Films
Продовження комедії Тараса Дударя 2024 року, де винахідник Іван Забіяка створив балістичну ракету для удару по Москві з метою завершити війну. Тепер його інженерна думка виходить на новий рівень: герой конструює Машину квантових парадоксів, маскує її під старовинний мікроавтобус і вирушає разом із онуком Мишком у подорож країною, спогадами та часом.
Причина цієї подорожі значно менш комічна, ніж сам винахід. Дізнавшись, що його син Ярик перебуває у військовому шпиталі, Іван прагне змінити минуле, аби запобігти війні. Назустріч Ярикові вирушають й інші члени родини Забіяк — кожен зі своїми страхами, образами та невирішеними питаннями. Фантастична машина стає не лише рушієм сюжету, а й матеріалізованим вираженням батьківського бажання скасувати незворотне.
До своїх ролей повернулися Станіслав Боклан, Олеся Жураківська, Дар’я Легейда, Артур Логай, Володимир Гладкий і Михайло Пулянський. У фільмі також з’являться KOLA, Олена Шоптенко та Денис Берінчик. Стрічку виробляє Mamas Film Production за підтримки Держкіно.
Зйомки розпочалися у липні 2025 року під Києвом. Держкіно профінансувало продовження історії на 19,2 млн грн. До бюджету додалися й приватні інвестиції. Хоча перша частина зібрала 3,6 млн грн, друга має значно вищі шанси на успішний комерційний показ. Завдяки елементам наукової фантастики, класична сімейна історія набуває рис пригодницького науково-фантастичного фільму, створюючи своєрідний локальний аналог «Назад у майбутнє», що майже завжди гарантує високі касові збори.
За словами режисера, якщо в попередньому фільмі глядачі половину часу сміялися, а половину — плакали, то в сиквелі було вирішено зосередитись на гуморі.
Основний ризик полягає в тому, що науково-фантастичні елементи залишаться лише тлом для дорожніх пригод, сімейних суперечок та жартів. Тоді машина часу стане аналогом ракети з першої частини: ефектним елементом, що рухає сюжет, але не надає історії глибини.
12 листопада, B&H Film Distribution
Ахтем Сеітаблаєв виступає у двох ролях — режисера та головного актора. Стрічку створюють F Films, UnitedContentHUB та Головне управління розвідки. Перший тизер було представлено у травні 2025 року на кіноринку Marché du Film у Каннах, а у червні 2026-го команда оголосила про завершення зйомок, які проходили в Україні та Іспанії. За словами режисера, стрічкою навіть виявили зацікавленість у HBO, проте деталі щодо контексту та серйозності намірів він не уточнив.
Сеітаблаєв втілює образ Максима — офіцера воєнної розвідки та пілота вертольота Мі-8 з позивним «Сікора». Згідно з офіційним синопсисом, це історія людини, яка після жахливих злочинів, скоєних росіянами в Бучі, Ірпені та на Донеччині, проходить шлях від внутрішніх сумнівів до участі у складній спецоперації. Таким чином, автори не створюють буквальну біографію конкретного розвідника чи перебіжчика, а формують узагальненого персонажа, спираючись на реальні операції ГУР.
Ключовим джерелом натхнення стала операція «Синиця», успішно завершена українською розвідкою 9 серпня 2023 року. Російський пілот Максим Кузьмінов перегнав з Курська на територію, контрольовану Україною, транспортно-штурмовий Мі-8АМТШ, оснащений запчастинами до винищувачів Су-27 та Су-30. Підготовка операції тривала близько шести місяців: ГУР забезпечило безпечний маршрут і заздалегідь вивезло з Росії родину пілота.
13 лютого 2024 року тіло Кузьмінова з множинними вогнепальними пораненнями було виявлено в підземному гаражі у Вільяхойосі, Іспанія. Іспанські спецслужби висунули підозри щодо причетності Москви, однак виконавців та замовників офіційно не було встановлено.
Окрім Ахтема Сеітаблаєва, у фільмі знявся його колега — актор Максим Самчик.
«ГУР: Код «Сікора» має потенціал стати переконливим українським шпигунським трилером про повномасштабну війну. Однак, коли спецслужба є не лише героєм і консультантом, а й співтворцем фільму, доступ до закритого світу неминуче ставить питання щодо художньої дистанції.
