16 липня до українських кінотеатрів дійшла стрічка Крістофера Нолана “Одіссея” — епічне кіно з зоряним акторським складом, що знову захопило світ античною естетикою. Однак для фешн-індустрії це не нова тема, адже дизайнери часто звертаються до образів давньогрецьких богинь. Згадаємо найяскравіші приклади.
Реклама.
Одну з ключових ролей у “Одіссеї” виконала Зендея, втіливши образ Афіни — богині війни та мудрості. Її поява на червоних доріжках під час промо-туру стала справжнім апофеозом давньогрецького стилю. Кожна прем’єра демонструвала витончене драпірування, лаконічні лінії та переважання білого кольору. За короткий час увага всього світу була прикута до кількох приголомшливих образів: білосніжної сукні-колони від Jacquemus, доповненої сережками, створеними зі справжніх античних дисків першого тисячоліття до нашої ери; вінтажного вбрання від Alberta Ferretti (весна-літо 2008) у поєднанні з високими гладіаторськими сандалями до колін; та кутюрної сукні Schiaparelli зі скульптурним білим бюстом, яку доставили просто з ранкового показу.
Ефектним завершенням став образ на прем’єрі у Нью-Йорку: сукня з драпіруванням від Matières Fécales, доповнена велетенськими крилами з пір’я у реальному розмірі. Цей вбрання є прямою відсилкою до знаменитої статуї Ніки Самофракійської, яка нині експонується у Луврі. Усі ці вбрання слугують яскравими прикладами того, як по-різному можна інтерпретувати елліністичну міфологію. Хоча протягом останнього століття світ моди невтомно переосмислює стародавній грецький одяг. Класичні елементи настільки глибоко проникли в наш гардероб, що відрізнити їх стало вкрай складно.
Звільнення жіночого тіла на початку XX століття
Лише на початку 1900-х років світ високої моди почав поступово відмовлятися від корсетів як неодмінної складової жіночого гардероба. Одним із піонерів цієї тенденції став модельєр Поль Пуаре. У пошуках натхнення він часто звертався до античних мотивів, створюючи вільні, драпіровані вироби, що дарували тілу бажану свободу. Найбільш показовим прикладом є класична грецька туніка, яку Пуаре створив у 1906 році для легендарної балерини Айседори Дункан. Завдяки майстерно виконаним складкам тканини, що фіксувалися плетеними поясами-шнурами, талія танцівниці була повністю звільнена від обмежувальних конструкцій.
Ефірна легкість Мадлен Віонне
У 1920-х та 1930-х роках легендарна кутюр’є Мадлен Віонне продовжила цю місію, прагнучи звільнити жіночий одяг від надмірної ляльковості та штучності. Віонне часто створювала сукні з цільного відрізу тканини, без застібок чи ґудзиків, повністю покладаючись на стратегічне драпірування. Для створення своїх невагомих, майже неземних суконь вона черпала натхнення саме в давньогрецьких хітонах, де об’ємні шматки тканини просто підв’язувалися на талії.
Сукня “Дельфос”
Стародавня Греція стала головною музою також для іспанського дизайнера Маріано Фортуні, який творив у Венеції. Він увійшов в історію моди завдяки своїй унікальній техніці термічного плісирування шовку. Фортуні захоплювався класичним античним вбранням саме за його геніальну простоту та відчуття повної свободи, яке воно надавало.
Американський прагматизм vs. грецький ренесанс
Поки в Європі створювали високу моду, Клер Маккарделл здійснила революцію у повсякденному одязі американських жінок. Починаючи з 1930-х років, вона розробляла функціональний, доступний і водночас елегантний одяг для повсякдення. Легендарна сукня “Монастирська” — один із найінноваційніших шедеврів Маккарделл з очевидним відсиланням до грецького ренесансу. Це була сукня-намет вільного крою з густим плісируванням по центру. Вона не мала виточок, вираженої талії чи складних застібок. Власниця могла просто кілька разів обернути тонку тканинну стрічку навколо талії, надаючи образу форми, або ж носити її абсолютно вільною. Чиста функціональність, натхненна античністю.
Міфи та рок-н-рол Версаче
Для Джанні Версаче Давня Греція була не просто джерелом натхнення з підручників історії, а частиною його сутності. Він народився в Реджо-Калабрія — місті на півдні Італії, яке колись було однією з перших грецьких колоній, і виріс буквально поряд із руїнами античного грецького храму. У 1980-х роках Версаче перетворив античний символізм на головний інструмент свого бренду. Він виводив на подіум супермоделей, перетворюючи їх то на розкішних олімпійських богинь, то на войовничих і надзвичайно сексуальних принцес-амазонок. Античність у виконанні Версаче втратила свою стриманість, ставши зухвалою та рок-н-рольною.
Античність і мілленіум
На зламі тисячоліть модна індустрія досягла нового рівня: тепер дизайнери цитували не стільки саму античність, скільки своїх попередників, які колись черпали натхнення з Греції. Самі ж покази перетворилися на масштабні театралізовані дійства з глибоким концептуальним підтекстом. Одним із таких прикладів став дебют Александра Макквіна в Givenchy. Показ під назвою “У пошуках Золотого руна” був цілком просякнутий грецькою міфологією. Працюючи виключно в біло-золотій палітрі, Макквін створив образи для войовничих богинь. До речі, саме костюм із цієї колекції Зендея обрала для одного зі своїх нещодавніх виступів у рамках промо-туру “Одіссеї”.
Грецькі богині в Парижі
Жан-Поль Готьє, який ніколи не слідував референсам буквально, для своєї кутюрної колекції сезону весна-літо 2006 влаштував справжнє стилістичне зіткнення. Він поєднав елементи давньогрецького костюма з класичними архетипами паризького шику. Результат вийшов сміливим та еклектичним — сукні в стилі олімпійських богинь, підперезані поясами з китицями, на подіумі змішалися з об’ємними та прозорими шароварами.
Велика Греція
Дизайнерський дует Доменіко Дольче та Стефано Габбана представив свою кутюрну колекцію Alta Moda 2019 на Сицилії. Це був прямий оммаж регіонам Південної Італії, які в давнину називалися Великою Грецією (Magna Graecia) через потужну грецьку колонізацію. Дизайнери перетворили свій показ на справжній міфологічний карнавал. Вони одягли моделей в образи німф та войовниць, представивши сукні в стилі Клеопатри, масивні золоті пояси-корсети та складні, закручені драпірування, що нагадували тоги.
