© one_armed_chef / instagram
Петро Катеринич
На 77-му поверсі манхеттенської Sutton Tower нині лунають сирени. Британський фотограф Джайлз Дулі представив тут виставку Distortion/Memory/Resilience (Спотворення/Пам’ять/Стійкість). Замість звичного огляду своїх робіт, документаліст пропонує відвідувачам зануритися у наслідки конфліктів — і значна частина цього досвіду присвячена Україні.
Для Дулі це найбільш особистий проєкт за 20 років його професійної діяльності. «Ніби уві сні все знайоме раптом викривляється. Життя до конфлікту стає спогадом. Надії та мрії — втрачені через невизначеність та жорстокість», — пояснює митець. Він навмисно грає на контрастах, щоб відвідувачі з безпечного американського міста могли відчути крихкість миру.
Одна з кімнат пентхауса трансформована на гігантську камеру-обскуру, затягнуту щільними блекаут-шторами. Перевернутий краєвид Нью-Йорка проєктується на голі стіни та самотній матрац. Візуальне дезорієнтування посилюється аудіо: справжній запис гудіння сирен, зроблений українською журналісткою Юлією Тимошенко на підлозі власної ванної кімнати в Києві у перші дні повномасштабного вторгнення.
Джайлз Дулі на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
Сусідні приміщення розкривають травму через повсякденні деталі. Дулі відтворив класну кімнату з дерев’яними партами, в середині яких заховані малюнки українських дітей — вихованців табору психологічної реабілітації Gen.Camp (проєкт Gen.Ukrainian Оксани Лебедєвої).
Дитяча візуальна мова жорстко фіксує руйнування та смерть, а з прихованих динаміків лунають голоси самих юних авторів. Поруч — простір, що нагадує кімнату української бабусі. Тут можна переглянути коробку зі старими світлинами під автентичний спів гурту «Муравський шлях». Лише приглянувшись, відвідувач усвідомлює: це сучасні портрети українських військових, зроблені Дулі на камерах 1940-х років.
Експонати на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
«Єдиною моєю зброєю була камера»
Шлях Дулі до гуманітарної документалістики розпочався з двох подарунків. Після юнацької автомобільної аварії 18-річний Джайлз отримав від вдови свого хрещеного батька фотоапарат Olympus OM-10 та альбом військового фотокореспондента Дона Маккалліна.
У 1990-х роках Дулі несподівано для себе став провідним фотографом лондонської музичної та модної індустрії. Він знімав Oasis, Blur, The Prodigy та Ленні Кравіца для GQ і Vogue. Його портрет Мериліна Менсона навіть потрапив до 100 кращих рок-знімків усіх часів.
Джайлз зізнається, що не мав видатних технічних здібностей, але вмів швидко знаходити спільну мову з людьми. Це відчиняло двері до приватного світу зірок: перельоти першим класом, віскі в гастрольних автобусах та класичні атрибути богемного життя.
Як розповідає фотограф, одного разу після зйомки він сидів у готельному номері й плакав від тотальної внутрішньої порожнечі. Гонитва за глянцевими обкладинками втратила сенс. Останньою краплею стала зйомка в Лондоні, де редактор і агент довели до сліз молоду актрису, змушуючи її позувати топлес. Фотограф мовчки пішов до свого номера, кинув фотоапарат на ліжко — він відскочив, вилетів у відчинене вікно й розбився на асфальті.
Ця випадковість, за словами Дулі, поклала початок дворічній ізоляції. Боронячись із депресією, фотограф переїхав до рибальського містечка Гастінгс. Якось уночі під час шторму він уклав із собою угоду: дати собі два роки, щоб повністю змінити життя і присвятити його допомозі іншим.
Джайлз влаштувався доглядальником за пацієнтами з розсіяним склерозом і працював по 16 тижнів без перерви. Він продав своє майно, а всі виручені кошти витрачав на поїздки в зони конфліктів. «Я бачив несправедливість у світі, а єдиною моєю зброєю була камера», — пригадує Джайлз.
«Я не вважаю себе фотографом війни, — зауважує Дулі. — Я фотографую любов. Тут ви не побачите сцен жорстокості — лише життя, яке триває, попри біль». Він свідомо уникає показних екшенів, зосереджуючись на тому, як люди збирають своє життя з уламків.
Артилерія бригади НГУ «Хартія» на Харківщині, вересень 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Права рука вціліла — отже, триматиму камеру»
Але робота в умовах війни забрала свою данину. 2011 року, супроводжуючи американський патруль в Афганістані, 39-річний Дулі натрапив на саморобну вибухівку. Через вибух він втратив обидві ноги і ліву руку.
Будучи переконаним, що жити йому залишилися хвилини, Джайлз просто зосередився на диханні. Вже в гелікоптері, коли бойові медики Філ і Сі Джей боролися за його життя, показники стабілізувалися, і Дулі почав думати про майбутнє. Засинаючи, він пообіцяв медикам випити з ними за 18 місяців.
Далі було 46 днів реанімації в Бірмінгемі. Інтубація (медичні трубки) змушувала спілкуватися лише кліпанням очей. Щоб не збожеволіти від відсутності стимулів, мозок фотографа почав генерувати власну реальність. Паралізований Дулі подумки проводив фотосесії для проєкту «100 портретів перед смертю» та вчився готувати складні страви, відчуваючи фантомні смаки.
Найтяжча криза охопила його через три місяці, коли санітари вперше посадили його в інвалідний візок. Як зазначає Дулі, побачивши в дзеркалі спотворене тіло, він відчув огиду. Але впертість перемогла. Фотограф сформулював нове правило: ніколи не думати про те, що втрачене чи непідконтрольне, а зосереджуватися виключно на тому, що в його силах. Права рука вціліла — отже, він знову триматиме камеру.
Пережите стало стимулом, і 2017 року Дулі заснував благодійний фонд Legacy of War Foundation. Його принцип — мінімум бюрократії, максимум прямої допомоги місцевим ініціативам. Фонд купує землю для жіночих ферм у Руанді, працює в Лівані і, звісно, в Україні.
До роботи фонду Дулі та його команда залучають відомих особистостей. Як вважає фотограф, він зневажає «благодійний туризм» заради піару — кожен візит зірки має приносити кошти або політичний тиск. Коли 2022 року Бенксі таємно приїхав малювати графіті на Київщині, він пересувався на швидкій допомозі від фонду Дулі. Це врятувало митця від поліції, коли власниця будинку обурилася графіті на її стіні й викликала правоохоронців.
На знак подяки Бенксі випустив 50 принтів Fragile, видряпаних ножем для піци, зібравши кошти на нові швидкі для евакуації з Донбасу. Принти продали по 5 тис. фунтів стерлінгів, на сайт продажу за добу надійшло понад мільйон запитів і зафіксовано 3,5 тис. атак з російських IP-адрес. Дулі заохочує й інших світових зірок. Наприклад, актрисі Анджеліні Джолі Дулі порадив їхати не в безпечні тилові міста, а до Херсона.
«Моє життя сформоване війною, але моє призначення продиктоване любов’ю», — стверджує Джайлз. В Україні він працює з 2010 року, коли знімав одеських безпритульних дітей. З початку повномасштабної війни його фонд спрямував понад 500 тис. фунтів стерлінгів і 29 тонн гуманітарної допомоги на підтримку людей з інвалідністю та літніх українців. Це карети швидкої допомоги, генератори, Starlink та медичне обладнання для прифронтових лікарень Херсонщини.
Дулі постійно буває на передовій. В одне з деокупованих сіл він привіз спеціальний візок для дівчини з церебральним паралічем, яку зґвалтували під час окупації. Після цього її мати написала британцю, що знову повірила в Бога. А 2025 року фонд започаткував програму Futures, щоб навчати українських ветеранів з ампутаціями на техніків-протезистів.
«Життя кожного з нас було в руках іншого, і ми навчилися ділитися своїми страхами, надіями та мріями так само охоче, як ділилися тими жалюгідними крихтами добра, які перепадали на нашу долю». Харківська область, вересень 2024 року Фото Джайлза Дулі
«У тому страшному, пекельному місці, де смерть стала нашою постійною супутницею, ми відкрили в собі любов одне до одного. Згодом ця любов стала по-справжньому братерською. У бою наш світ звужувався до побратима зліва, побратима справа і ворога навкруги. Харківська область, вересень 2024 року» Фото Джайлза Дулі
З 2022 по 2025 рік Дулі був глобальним адвокатом ООН із прав осіб з інвалідністю в умовах конфліктів. У Лозанні на конференції з розмінування він попереджав про жахливі наслідки мінування територій, порівнюючи Україну з французькою «Червоною зоною» під Верденом, де люди гинуть від снарядів Першої світової навіть через 100 років. Після завершення свого мандата Джайлз різко розкритикував ООН за імітацію інклюзивності замість реальних дій.
Евакуація, 30 липня 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Однорукий кухар»
Виставка Distortion/Memory/Resilience пронизана філософією Кінцуґі — японським мистецтвом склеювання розбитої кераміки з використанням золотого порошку. Дулі переконаний: травми не слід приховувати, їх треба підкреслювати як свідчення виживання. «Я не можу обіцяти, що речі стануть кращими. Я можу лише обіцяти, що через рік вони будуть іншими», — зазначає він, доводячи власним життям, що найгірше на війні — це бездіяльність.
Руслан, Марина, Данило. «Качалка», Київ. Серпень 2024 року Фото Джайлза Дулі
Відраду від воєнної рутини Джайлз знаходить на кухні під псевдонімом The One-Armed Chef (Однорукий кухар). 2022 року VICE TV випустив шестисерійний документальний серіал під такою назвою. Дулі готував у Бейруті, що оговтувався після вибуху в порту, з сирійськими родинами в Лівані, з активістами проти продовольчої бідності у Глазго.
Фінал серії — про Україну: героєм останнього епізоду став кухар Євген Клопотенко, що повертає українській гастрономії її історичну ідентичність. Епізод вийшов на VICE 23 лютого 2022 року — за добу до повномасштабного вторгнення.
Євген Клопотенко і Джайлз ДуліФото з архіву Джайлза Дулі
«Війна — це руйнування і ненависть, а їжа — це спосіб об’єднати людей і проявити любов… Спільна тарілка робить розмову можливою там, де її перервала війна», — стверджує фотограф. Цей підхід став частиною виставки в Sutton Tower.
Джайлз Дулі: «За останні тижні я скуштував кілька неймовірних борщів, але жоден з них не зрівняється з тим, що приготувала для мене Люба у своєму будинку поблизу Авдіївки в Україні»Фото Джайлза Дулі
Просто в експозиції Дулі організував серію званих вечерь, одну з яких провів із зіркою серіалу «Надприродне» Мішею Коллінзом. Меню склав сам фотограф, поєднуючи українську, руандійську та перську кухні.
Гостей салону він пригощав квашеними помідорами від української жінки з деокупованого села.
Подорож Україною. Частина 2Фото Джайлза Дулі
Російський танк зруйнував її дім, а вижити допомогли саме ці банки в підвалі. «Куштуючи ці помідори, люди фізично усвідомлювали, що овочі виросли на землі, яку намагалися знищити», — пояснює задум Джайлз.