© Getty Images
Євгенія Товстенко Як авторське право стає засобом оборони українських традиційних ремесел
Сьогодні Україна вимушена боронити не тільки рубежі, а й нашу самобутність, тобто те, що робить нас особливими у світі — значення, знаки, культурний код. Українські традиційні ремесла сьогодні опинилися перед обличчям одразу кількох значних проблем: фізичного руйнування та широкого копіювання, яке нівелює оригінальність. У таких обставинах питання збереження звичаїв переходить далеко за рамки культури та все більше торкається національної безпеки, економіки та, без сумніву, виживання нашої країни.
Чи може авторське право стати засобом культурної безпеки та як держава може допомагати майстрам традиційних ремесел — про це ми розмовляли з керівницею Українського національного відомства інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ / IP офісу) Оленою Орлюк.
Олена Орлюк
— Пані Олено, як авторське право (Intellectual Property, ІР) може убезпечити народні ремесла від імітації та втрати оригінальності — і чи справді закон спроможний зупинити масмаркет?
— Народні ремесла — це розгалужені системи знань, майстерності та вмінь, які складаються віками. Будь-яке відтворення або запозичення цих форм і технологій по суті позбавляє їх глибини та справжності. Адже сучасний масмаркет реагує миттєво: щойно з’являється цікавий місцевий елемент, як він швидко розмножується й перетворюється на звичайний декоративний мотив.
Правова охорона IP діє інакше: вона повертає оригінальному виробу підтвердження походження та змістовну наповненість. Коли ремесло має чітко закріплений статус, змінюється рівень довіри до цього виробу. Інструменти ІP дають можливість провести чітку лінію між автентичним традиційним виробом і копією, яка не має права застосовувати історичну та культурну спадщину.
У контексті намагань держави-агресора запозичити та перекрутити українську культуру IP набуває ще одного аспекту — національної культурної безпеки. Це така сама форма захисту, як і фізичне збереження музеїв, архівів та історичних обʼєктів. І сьогодні, як ніколи, нам потрібно боронити не лише території, а й значення, традиції та знаки, які формують українську ідентичність і роблять її впізнаваною та цінною у світі.
— Якими правовими інструментами сьогодні можна дієво захистити традиційні знання й культуру?
— Немає універсального інструменту. Для певного ремесла ключовою може бути форма виробу чи його декоративне оформлення — й тоді найкраще спрацює його правова охорона як промислового зразка. Цінність іншого зосереджена в художньому рішенні, неповторному стилі або візерунку — й тут уже переважає авторське право. А трапляються випадки, коли сила ремесла полягає у зв’язку між майстерністю та місцем. Тоді найдієвішим механізмом стає географічне зазначення, яке дає можливість закріпити за краєм право на оригінальність.
Народні ремесла не підлягають стандартизації. Тому найефективнішим є не окремий інструмент, а правильне поєднання тих правових механізмів, які максимально відповідають сутності конкретного ремесла.
— Як IP офіс співпрацює з майстрами народних художніх ремесел?
— Системно та різнобічно. Ми поєднуємо освіту, практичну підтримку та розробку законодавчих інструментів, щоб дати майстрам те, чого їм довго не вистачало: реальні знання, доступ до експертів і можливість захистити власну традицію. Серед уже втілених ініціатив — тренінгові програми, індивідуальне наставництво та підготовка практичних матеріалів, зокрема гайдів та чеклістів. Окремо хочу виділити проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації».
IP-діалог з майстрами народних художніх промислів у межах проєкту «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації»УКРНОІВІ
Крім того, зараз у нашій країні триває обговорення законопроєкту «Про народні художні ремесла» — і представники IP офісу не стоять осторонь цього процесу. Ми плануємо продовжувати діяльність у цьому напрямі, розширюючи міжнародну взаємодію та формуючи стійку екосистему підтримки для майстрів у різних регіонах України.
— Ви згадували проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації». Які його результати, на вашу думку, виявилися дійсно важливими для майстрів?
— Цей комплексний проєкт було втілено у 2024–2025 роках Департаментом «Академія інтелектуальної власності» УКРНОІВІ (IP Academy) за підтримки Академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO Academy).
Головним результатом я вважаю зміну погляду: майстри почали сприймати інтелектуальну власність не як бюрократичну перешкоду, а як інструмент розвитку та захисту власної традиції. Проєкт складався з декількох етапів — тренінгового курсу, менторської програми та фінального діалогу з майстрами.
Окремим вагомим підсумком стала поява прикладних матеріалів — гайдів і чеклістів, які майстри можуть використовувати у повсякденній роботі. Це не теорія, а інструменти, що допомагають орієнтуватися в питаннях захисту й розвитку традицій у реальному середовищі. Вони доступні для ознайомлення як у розділі «Бібліотека» на сайті IP Academy, так і безпосередньо на сайті УКРНОІВІ.
— Наскільки українські майстри усвідомлюють важливість правового захисту своєї творчості?
— Безсумнівно, їхня IP обізнаність поступово зростає. Адже ще декілька років тому існувала думка, що ремесло є настільки природною частиною громади та культурної спадщини, що не потребує юридичної охорони.
Перелом відбувся тоді, коли майстри вперше зіткнулися з реальними загрозами: копіюванням виробів без дозволу та без вказівки походження, спробами привласнити назви, пов’язані з конкретними регіонами. Постало закономірне питання: як себе убезпечити?
Наш проєкт наочно показав, наскільки швидко майстри готові навчатися, сприймаючи IP не як обмеження, а як нову можливість. Важливо й те, що з’являється відчуття відповідальності. Майстри усвідомлюють, що сучасний світ потребує не тільки таланту, а й вміння охороняти результати своєї праці.
Міжнародна конференція з географічних зазначень «Збереження спадщини, формування майбутнього»УКРНОІВІ
— Які бар’єри досі стоять перед майстрами на шляху до реєстрації IP об’єктів? Як держава допомагає їх подолати?
— Насамперед це брак інформації та навичок, а також побоювання перед складністю процедур. Традиційні ремесла розвивалися в атмосфері усної передачі знань, у майстернях, де відносини будувалися на довірі та репутації. Тож перехід у простір правових норм потребує часу та допомоги.
Саме тут важлива роль держави. І я бачу, як вона змінюється — від реактивної до проактивної. На перший план виходить комплексна підтримка: тренінги, індивідуальні консультації, створення практичних гайдів, розробка інструментів для громад. У цьому контексті вищезгаданий проєкт став своєрідною точкою входу.
Ще одним суттєвим кроком є формування законодавчої бази. Нагадаю про законопроєкт «Про народні художні ремесла», над яким триває робота. Він пропонує механізм обліку майстрів, створення реєстру, вдосконалення правил надання такого статусу та прозоріші процедури взаємодії з державними інституціями. Відбуватимуться й подальші зміни законодавства в IP сфері — як у частині авторського права та дизайнів, так і географічних зазначень.
— Що означає відповідальність у збереженні народної спадщини для самих майстрів і для держави?
— Для майстрів відповідальність починається з усвідомлення, що їхня творчість — це продовження культурної пам’яті, й тому важливо не тільки створювати автентичні речі, а й забезпечувати їхню правову охорону.
Натомість для держави відповідальність полягає у створенні умов, за яких ця спадщина може розвиватися. Важливим є також посилення взаємодії та узгодження дій між державними інституціями, які сприяють розвитку народних ремесел. Насамперед ідеться про взаємодію нашого ІР офісу з Міністерством культури України, Українським культурним фондом, органами регіональної та місцевої влади.
— Досвід яких країн щодо підтримки народних ремесел може стати орієнтиром для України?
— Ми активно переймаємо досвід держав, де народні ремесла розглядають не лише як культурну спадщину, а й як економічний ресурс, інструмент культурної дипломатії та спосіб зміцнення національної ідентичності.
У цьому контексті міжнародна взаємодія України відіграє надзвичайно важливу роль. Партнерство з WIPO Academy стало для нас фундаментальним кроком. Завдяки спільним тренінгам, залученню міжнародних експертів та обміну практиками ми фактично інтегруємо українські ремесла у глобальний контекст. Це не просто навчання — це визнання того, що українські вироби здатні конкурувати на світовому рівні, формуючи позитивний імідж країни.
Не менш важливою є наша співпраця з Відомством з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO). Ми активно просуваємо на ринок ЄС українські торговельні марки, дизайни, географічні зазначення, що стосуються ремесел і крафтів, — та ділимося досвідом охорони авторського права.
— Як інтелектуальна власність може впливати на майбутнє народних художніх ремесел?
— Їхнє майбутнє багатогранне, і саме інтелектуальна власність дає можливість розкрити кожен із цих вимірів. По-перше, правова охорона закріплює за майстрами право на традицію й допомагає зберегти її автентичність.
Другий вимір — це збереження культурної ідентичності. Ми живемо у світі, де унікальність стає найбільшою цінністю. Народні ремесла — це культурний код, який формує образ України як держави з неповторною історією та сучасною здатністю берегти й переосмислювати своє.
І третій — економічний. Народні ремесла здатні стати потужним рушієм розвитку. Завдяки IP системі майстри отримують інструменти, які роками були недоступні — можливість будувати бренди, офіційно виходити на міжнародні ринки, підвищувати цінність своєї праці й отримувати справедливу винагороду.
Інакше кажучи, майбутнє українських ремесел — це простір, де традиції й сучасність не суперечать, а взаємно підсилюють одне одного. IP робить цей розвиток усвідомленим, захищеним і сталим.