У період Другої світової війни авіаконструктори з усього світу йшли на немислимі експерименти, щоб створити швидкий та по-справжньому ефективний бойовий літак. Деякі з цих експериментів ще вражають фахівців і викликають інтерес навіть серед тих, хто не має жодного відношення до авіації. Один з них – маленький, в’язкий і зовсім божевільний Messerschmitt Me 163 Komet.
Me 163 Komet був величезним експериментом.
Конструктори Німеччини мали власну точку зору на те, як саме має виглядати ідеальний бойовий літак, і час від часу вони намагалися втілити в життя екзотичні ідеї. Серед іншого вони працювали над створенням винищувачів, які мали наздоганяти бомбардувальники супротивника ще до того, як ті встигнуть скинути бомби. Конструктори фірми Messerschmitt під керівництвом Александера Ліппіша теж працювали в цьому напрямі, і створений ними проект був справжньою екзотикою на той час. Вони вирішили відмовитися від звичного поршневого двигуна та поставити на літак ракетний мотор.
На літак встановили ракетний двигун.
Ця концепція виглядала на папері дуже привабливо, але, як і зі всією новою технікою, у процесі створення літака виникли чисельні технічні проблеми. Під час випробувань літак демонстрував справді цікаві результати: при масі менше двох тонн Me 163 розганявся до швидкостей, недосяжних навіть найшвидших літаків того часу. Супутніх складнощів було багато, зокрема розробників підвело паливо. Для двигуна Walter HWK 109-509 воно складалося з двох компонентів, які не тільки горіли, а й вибухали від найменшого контакту з вологою чи пілотовим одягом. Випробування йшли важко, періодично траплялися пожежі та вибухи просто на землі, а льотчикам доводилося освоювати нову техніку та буквально ризикувати життям за шкірного старту. Але проект наполегливо продовжували, і в 1944 році Me 163 надійшов на вооружение: крихітний літак з розмахом крила трохи більше дев’яти метрів і неймовірною для того часу швидкістю мав стати чудо-оружием Рейху. Втім, попереду його чекали інші випробування і зовсім не ті перемоги, на які розраховували творці.
Маленький літак виявився з каверзою.
Коли Me 163 вперше вийшов на бойове чергування, союзні пілоти були приголомшені: цей короткокрилий перехоплювач розганявся майже до 960 км/год, а на висоту понад дев’ять кілометрів піднімався за три хвилини. Для порівняння, звичайним винищувачам того часу на це потрібно щонайменше четверті години. На очах у ворогів він злітав майже вертикально, а за лічені секунди опинявся над строєм бомбардувальників, вибираючи мету.
Me 163 мав багато недоліків.
Але за цими рекордними цифрами ховалися суворі обмеження. Запасу палива вистачало навряд чи на сім-вісім хвилин активного польоту з увімкненим ракетним двигуном, а далі Me 163 перетворювався на важкий планер, який був вразливий і практично беззахисний. Льотчику доводилося за коротку годину не лише зайняти позицію, а й провести атаку так, щоб не прогаяти єдиний шанс завдати удару. Найскладніше було прицілитися: на такій швидкості пілоту доводилося буквально вгадувати траєкторію та попередження, щоб потрапити до бомбардувальника, а промах означав, що іншої спроби, швидше за все, вже не буде. В результаті майже з трьох сотень випущених Me 163 у реальних боях брали участь лише кілька десятків, і за сучасними даними, збили вони не більше шістнадцяти літаків супротивника.
Один із головних – маленький запас палива.
Паливо для Me 163 складалося з двох компонентів: Т-стофф (пероксид водороду) та С-стофф (метиловий спирт з добавками). Кожен із них був небезпечний сам по собі, а разом вони перетворювали літак на бомбу, що літає. При заправці обслуговуючий персонал одягав гумові костюми, а навіть незначний витік міг закінчитися пожежею чи вибухом.
Ще один недолік – вибухонебезпечне паливо.
Найстрашніше починалося для льотчика після завершення атаки: за вимкненого двигуна літак починав планувати до аеродрому, і саме в ці хвилини найчастіше траплялися аварії. Ще одним слабким місцем була висувна посадкова лижа замість звичного шасі: вона спрощувала конструкцію та економила вагу, але робила посадку складною та ризикованою. На нерівній смузі машина могла перевернутись або розвалитися під час удару. Невипадково бойових втрат у Me 163 було набагато менше, ніж аварійних. Гинули не лише новачки, навіть досвідчені аси Люфтваффе не завжди могли впоратися з машиною, яка вимагала винятково ідеальної техніки пілотування. В результаті кожен успішний виліт припадало кілька подій, і до кінця війни сама ідея ракетного перехоплювача виглядала не так проривом, як дорогим і небезпечним експериментом.
Більшість літаків розбилися або згоріли на землі.
Для союзних льотчиків Me 163 був новою технікою супротивника та справжньою загадкою. Ще до того, як стало відомо, що це ракетний перехоплювач, у радіопереговорах з’явилося прізвисько «літаючий бумеранг». Так називали літак за незвичайну траєкторію, коли він злітав угору і потім різко знижувався. Навіть одна така машина могла спантеличити порядок бомбардувальників: пілоти втрачали концентрацію, стрілки відчиняли вогонь занадто рано, а винищувачі супроводу поспішали атакувати і втрачали позиції. Враження посилювалося тим, що Me 163 підходив до мети на високій швидкості, і його майже ніхто не міг наздогнати. Союзні ВПС навіть розробляли спеціальні прийоми, як уникнути атаки, наприклад, круто пікірувати убік, щоб ракетний літак не стиг прицілитися.
Єдиною перевагою була швидкість.
Ось тільки цей ефект страху виявився майже єдиним вагомим результатом застосування Me 163. Реальних бойових побед було мало, а втрати та витрати величезні. В результаті льотчики Люфтваффе дедалі частіше літали на Komet швидше для демонстрації, ніж для реальної захисту неба. І хоча союзники всерйоз побоювалися масової появи цих машин, плани Німеччини розгорнути великі з’єднання Me 163 не були реалізовані.
Відреставровані літаки досі літають.
Незважаючи на скромну боєву статистику, Me 163 запам’ятався набагато краще, ніж багато справді результативних літаків. Праворуч не лише у рекордній швидкості, Komet був символом відчайдушних експериментів, якими Третій рейх намагався переламати хід війни до її фіналу. Після війни кілька екземплярів потрапили до музеїв та інженерів союзників, а сам образ Me 163 вдохнув авторів книг і фільмів. Легенди про снаряд, що літає, обросли домислами. Наприклад, казали, що німці якби готовили цілі ескадрильї смертників або збиралися атакувати Лондон із ракетами, чого насправді не було. Сьогодні Komet стоїть в експозиціях як нагадування про те, наскільки далеко може завести прагнення технічного прогресу, якщо воно відривається від здорового глузду та реальних бойових завдань. Його створили як чудо-озброєння, а залишився він у пам’яті як рідкісний приклад літака, який вражав уяву набагато сильніше, ніж цілі супротивника.
Ще цікаве з нашого каналу:
Переосмислення МіГ-29, що перевершило оригінальну модель майже за всіма параметрами
У період Другої світової війни німецькі інженери докладали багато зусиль для створення ефективної бойової авіації та досягли великих успіхів. Деякі з розроблених ними літаків досі викликають великий інтерес і вважаються одними з найкращих свого часу .
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *