© Фото надане автором
Олег Супруненко
Навряд чи хтось, далекий від хореографії, одразу пригадає чеський чи французький національний танок, але «грецький танок, сім літер» майже завжди є у будь-якому кросворді, адже всі знають, що це сіртакі. Вужчому колу відомо, що сіртакі – зовсім не народний танець і він завдячує своїй появі та славі американському кіно. У 1964 році у світовий кінопрокат виходить кінострічка «Грек Зорба» (режисер – Міхаліс Какоянніс, фільм здобув три «Оскари») з Ентоні Квінном у ролі протагоніста – певного узагальненого образу грецького чоловіка з народу, фізично дужого, лукавого, не дуже освіченого, але кмітливого в житті, роботящого, але й любителя гарно відпочити, дуже люблячого, навіть чуттєвого, з власним набором одночасно зневажливого та поважного ставлення до жінок.
Втілити найвідомішого кіношного грека американцю з мексиканським, зокрема й індіанським корінням, вдалося пречудово. Настільки, що через кілька років Ентоні Квінн зіграв Кончіса, таємничого героя фоулзівського «Мага» (на жаль, це не врятувало фільм, він зазнав невдачі, що й не дивно – надто вже важко було екранізувати цю велику й складну містерію). У 1988 році він також зіграв Арістотеля Онассіса у стрічці «Онассіс: найбагатша людина у світі», а 1994-го – самого Зевса у «Дивовижних мандрах Геракла» (і хто скаже, що Зевс – не грек?).
Музичний супровід із сіртакі звучить упродовж усього фільму «Грек Зорба» – від першої сцени качки на кораблі, який везе двох персонажів до пригод на острів Крит, до завершального танцю двох приятелів, які зазнали поразки у всіх своїх критських починаннях, але не опустили руки. Музику до нього написав Мікіс Теодоракіс (1925–2021), найвідоміший грецький композитор сучасності, в основу лягла низка критських танців, а сама назва містить посилання до імені острова. Всупереч літературному опису, де протагоніст віддається танцю з усією несамовитістю своєї невгамовної вдачі, у кінострічці Ентоні Квінну довелося виконувати досить стримані рухи: незадовго до зйомок він травмував ногу, тому інакше просто не зміг би. Що не завадило кіношному сіртакі швидко підкорити світ і з того часу міцно асоціюватися з грецькою культурою.
Кадр з фільму “Грек Зорба” (1964)
Але повернімося нарешті до першоджерела фільму «Грек Зорба» – книжки найвидатнішого грецького письменника ХХ століття Нікоса Казандзакіса (1883–1957) «Життя та пригоди Алексіса Зорбаса» (в українському перекладі – «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»). Докладно описувати біографію Казандзакіса, безсумнівно, немає потреби – вона доступна. Хіба відзначити, що майбутній класик грецької літератури з’явився на світ на Криті, який тоді окупували османи. Ще дитиною з рідними залишив рідний розкішний маєток через грецьке повстання на острові. Незабаром після його повернення додому спалахнуло друге повстання, яке зрештою завершилося перемогою.
Здобувши освіту юриста, Нікос захотів стати письменником – і став ним. Маючи можливість мандрувати світом і навчатися в найкращих його закладах, Казандзакіс деякий час вивчав філософію в Сорбонні та здебільшого писав – есе, колонки в газетах, п’єси. У «Пригодах Зорбаса» (написаних 1946 року, вже під кінець письменницької діяльності) автор показав себе в образі письменника, який переживає муки творчості. У книжці він пише твір «Будда», який важко дається ліричному герою. У житті Казандзакіс приділяв багато уваги буддизму, а також ученню Ганді, та найбільше – християнству та особі Ісуса Христа. Щодо Зорбаса, то й тут за основу взято реального персонажа – робітника Йоргіса Зорбаса, з яким автор познайомився за 30 років до написання роману.
Екранізація не відображає всієї широти та глибини невгамовного шукача пригод, доморощеного філософа напередодні старості, але ще повного сил, який надихає життям свого інтелігентного друга (котрого називає Хазяїном, оскільки найнявся до нього виконробом, щоб добути вугілля на орендованій шахті й разом розбагатіти). Атмосферу сільської глибинки з її показовою скромністю та побожністю, які не зупиняють такі жахіття, як вбивство жінки за нібито звабливу поведінку чи крадіжку майна смертельно хворої під виглядом оплакування ще не зовсім померлої, кінофільм передає хіба що великими штрихами, на відміну від книжки, де автор не обмежує себе в розлогих описах.
Українською мовою «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» (перекладач Анатолій Чердаклі) вийшли 1989 року, й це був той випадок, коли світового класика на території СРСР уперше видали не російською. Загалом, незважаючи на великі симпатії Казандзакіса до «країни рад» (у якій він неодноразово бував, зокрема відвідав Київ і Одесу; тут він не лише вивчав досягнення більшовиків, а й допомагав репатріації османських греків із Кавказу на історичну батьківщину, чим, очевидно, врятував багатьох одноплемінників від подальшого етноциду) та до російської мови, яку він вивчив у міжвоєнний період, ті не дуже відповідали взаємністю. Якщо українською мовою побачили світ чотири книжки з великої літературної спадщини автора (крім «Зорбаса», це «Христа розпинають знову» (1958), «Капітан Міхаліс» (1975) та дитяче видання «У Кноському палаці. Александр Македонський» (1986), то російською за радянських часів вийшла лише «Христа розпинають знову».
Фото надане автором
Цей твір із життя віддаленого грецького села часів османського правління, де селяни відтворюють сцену розп’яття Христа з дійсними героями – місцевими селянами, викликав осуд грецьких патріархів. А коли до нього додалася «Остання спокуса» (1955), то дійшло до спроби відлучити Казандзакіса від лона православної церкви. Варто зазначити, що 1988 року екранізація книжки Мартіном Скорсезе (під назвою «Остання спокуса Христа») також не минула без скандалів, спроб зірвати прокат і засудження церковними ієрархами – від американських протестантських проповідників до ієрархів МПЦ.
Зараз усі чотири перекладені твори можна знайти в електронному форматі на сайтах Lib.in.ua та «Читомо», у відсканованих книжках. На жаль, після здобуття незалежності зацікавлення українських видавців до доробку Казандзакіса майже зникло. Пошук показує лише інформацію про перевидання 2019 року дитячої книжки «У Кноському палаці. Александр Македонський». Ані «Зорба», який міг би сподобатися українському читачеві, котрий уже відкрив для себе Грецію, ані інші книжки до перевидання ще не дійшли. І можна лише мріяти про переклад та видання «Одіссеї» – масштабного твору, який автор переписував протягом життя сім разів. Остаточний варіант був написаний 1938 року й містив 33 333 вірші з історії Одіссея, улюбленого літературного героя самого Казандзакіса. Сюжет книжки виходить за рамки класичного гомерівського, оскільки є відображенням світогляду самого автора. Так, казандзаківський Одіссей у своїх мандрах зустрічається з Буддою, Христом і навіть Дон Кіхотом… Саме «Одіссею» письменник вважав своїм найважливішим твором, і будемо сподіватися, що українські елліністи колись теж познайомляться з ним – попри значні труднощі перекладу авторської грецької мови.