Мабуть, сучасній людині не потрібно звертатися до психологів, до класиків світової літератури чи до східних філософів, щоб отримати відповідь на запитання — чому в шлюбі зникає кохання. І так все зрозуміло, інформує Ukr.Media.
Одного разу німецький письменник Еріх Марія Ремарк сформулював свою думку так:
“Життя надто довге, щоб любити одну людину”.
І з письменником неможливо не погодитися.
Все набридає і приїдається. Навіть жива людина поруч. І добре, якщо з нею можна мирно існувати в одному приміщенні. Тоді шлюб нагадує взаємовигідну угоду: він — гроші, вона — побут. Або навпаки. Вона виховує дітей, а він хвалиться друзям, що класний тато. Або — у неї квартира, а йому ніде жити.
Вигода згуртовує. Роки біжать і дарують ілюзію щасливого сімейного життя.
Але кохання в ньому давно не спостерігається. Та й час зараз відповідний — цинічний і злий.
Але іноді, на посиденьках, можна почути дивні історії про те, що живуть чоловік і дружина довгі роки. І люблять одне одного. Він дарує квіти і зустрічає її після роботи.
Невже кохання? У це неможливо повірити!
І найцікавіше — при ближчому розгляді виявляється, що дама ця — головна героїня пліток — зовні нічим не примітна. Особливих досягнень — немає. Подейкують навіть, що ледача і сварлива.
Тоді чому іншим — нічого, звичка і існування а-ля сусіди, а їй — кохання? Що ж у ній такого, в цій жінці, надприродного? У чому секрет її шарму, чарівності, привабливості? Чи можна цьому навчитися? Або чоловіки вміють любити тільки егоїстичних мегер?
Є інша фраза, яка багато що пояснює. І звучить вона так:
“Завжди здається, що нас люблять за те, що ми гарні. А ми й не здогадуємося, що люблять нас тому, що гарні ті, хто нас любить”.
Який висновок робимо?
Дружин, не люблять, не тому, що вони погані. І кохання негідні. А тому, що вони самі зробили неправильний вибір. Вийшли заміж за чоловіка, який не побачив у жінці цінність усього свого життя.
Залишається тільки порадіти за тих жінок, яким пощастило!
Мабуть, сучасній людині не потрібно звертатися до психологів, до класиків світової літератури чи до східних філософів, щоб отримати відповідь на запитання — чому в шлюбі зникає кохання. І так все зрозуміло, інформує Ukr.Media.
Одного разу німецький письменник Еріх Марія Ремарк сформулював свою думку так:
“Життя надто довге, щоб любити одну людину”.
І з письменником неможливо не погодитися.
Все набридає і приїдається. Навіть жива людина поруч. І добре, якщо з нею можна мирно існувати в одному приміщенні. Тоді шлюб нагадує взаємовигідну угоду: він — гроші, вона — побут. Або навпаки. Вона виховує дітей, а він хвалиться друзям, що класний тато. Або — у неї квартира, а йому ніде жити.
Вигода згуртовує. Роки біжать і дарують ілюзію щасливого сімейного життя.
Але кохання в ньому давно не спостерігається. Та й час зараз відповідний — цинічний і злий.
Але іноді, на посиденьках, можна почути дивні історії про те, що живуть чоловік і дружина довгі роки. І люблять одне одного. Він дарує квіти і зустрічає її після роботи.
Невже кохання? У це неможливо повірити!
І найцікавіше — при ближчому розгляді виявляється, що дама ця — головна героїня пліток — зовні нічим не примітна. Особливих досягнень — немає. Подейкують навіть, що ледача і сварлива.
Тоді чому іншим — нічого, звичка і існування а-ля сусіди, а їй — кохання? Що ж у ній такого, в цій жінці, надприродного? У чому секрет її шарму, чарівності, привабливості? Чи можна цьому навчитися? Або чоловіки вміють любити тільки егоїстичних мегер?
Є інша фраза, яка багато що пояснює. І звучить вона так:
“Завжди здається, що нас люблять за те, що ми гарні. А ми й не здогадуємося, що люблять нас тому, що гарні ті, хто нас любить”.
Який висновок робимо?
Дружин, не люблять, не тому, що вони погані. І кохання негідні. А тому, що вони самі зробили неправильний вибір. Вийшли заміж за чоловіка, який не побачив у жінці цінність усього свого життя.
Залишається тільки порадіти за тих жінок, яким пощастило!
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *