У повсякденному мовленні ми постійно використовуємо набір слів і виразів, і далеко ще не всі вони мають прямий сенс. У деяких ситуаціях йдуть фразеологізми, чиє переносне значення відоме більшості людей. Однак у кожної такої ідіоми є не просто особливий зміст, а й незвичайна історія створення та закріплення в суспільстві, адже сьогодні, наприклад, уже ніхто не пам’ятає, чому ми за неприємностей потрапляємо в халепу, але все одно туди потрапляємо.
Зарубати на носі любили ще з Стародавньої Русі, але до органу людського тіла це ніколи не мало відношення.
Вже не одне століття ідіома «зарубати на носі» використовується, якщо ми хочемо спонукати когось запам’ятати якусь інформацію. Але навряд чи багато хто замислюється, як взагалі на носі можна щось зарубати. Тим більше, що в реальності мова взагалі не йде про людський орган – насправді термін “ніс” у даному фразеологізмі застосовується як історизм, тобто в його забутому значенні – тонку та довгу дерев’яну дошку. На неї робили зарубки неписьменні селяни, щоби нічого не забути.
Виявитися в пастці такого пристрою – справжнього просака – справді було великою неприємністю.
Один із найвідоміших крилатих виразів «потрапити в халепу» використовується, якщо хтось опинився у незручній чи проблемній ситуації внаслідок помилки. Але ось що це за просак такий, і чому до нього взагалі можна потрапити, сьогодні вже ніхто не скаже без словників фразеологізмів. Справа в тому, що таким словом спочатку називали прядильний станок, робота з яким вимагала особливої обережності – якщо відволіктися, то волосся чи одяг ткаля ризикували накрутитися на просак і застрягти. Але з роками слово трансформувалося у термін «вбрання», тоді як початкова форма вийшла з вживання. В результаті ще триста років закріпився вираз, який ми успішно використовуємо і сьогодні.
Гроші не пахнуть, навіть якщо їхнє одержання пов’язане з античним відхожим місцем.
Ще один найпопулярніший вислів, який люблять використовувати в побутових умовах та масовій культурі, має історію завдовжки дві тисячі років. За часів Римської імперії, коли нею правив імператор Веспасіан, він вирішив оновити податкову політику, додавши нову статтю користолюбства. Тепер треба було платити за відвідування громадських туалетів, і спадкоємцю імператора це не сподобалося – він вважав таке джерело поповнення скарбниці негідним. У відповідь батько-правитель простягнув одну з отриманих у такий спосіб монет і запитав, чи є якийсь запах, але той нічого не відчув. І тут Веспасіан відповів «А це монети з сечі», і фраза виявилася такою влучною, що залишилася латинською мовою. Але ось у вітчизняній традиції її переробили на знайоме всім формулювання, що «гроші не пахнуть».
Колись їжу солили як вираз поваги, але щастило так не всім.
Якщо хтось не отримує того, чого хоче в певному місці, то він на ньому кажуть, що він пішов несолоно хлібавши. Адже ця ідіома з’явилася ще за години Стародавньої Русі, коли сіль як приправа була дуже рідкісним і дорогим продуктом. Відповідно, зустріти її можна було тільки в багатих родинах: існував навіть звичай, коли під час прийому господарі особисто додавали сіль до страв найдорожчих і важливих гостей. А ось кому не пощастило скуштувати посолену їжу, йшов «несолоно хлібавши», так і не отримавши догідного прийому.
На додаток до теми: Звідки приповзла ядрена воша і чому звуть йокарного Бабая
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *