У 1943 році в Радянському Союзі було розроблено нову пушку, постріл з якої чи не пробивавши важкі танки вермахту на виліт. Руйнівна зброя виникла завдяки труду Василя Гавриловича Грабіна. На жаль, через певні обставини ця грізна красуня майже не постачалася на озброєння Червоної армії у роки війни. Яка ж зла доля завадила озброїти захисників радянської Батьківщини такою грізною зброєю?
Тяжких танків ставало дедалі більше.
Наприкінці серпня 1942 року під Ленінградом з’явилися важкі танки “Тигр”. З кожним місяцем кількість цих важких танків на фронтах Другої світової війни лише зростала. Хоча, заради справедливості, великим воно ніколи не було. Випускати перші “Тигри” почали до 1944 року. За цю годину німці виробили лише 1354 таких машин. Зрозуміло, з’являлися у німців та інші важкі «іграшки». Вже в липні 1943 року в рамках Курської битви відбувся дебют танків «Патера». Нова машина позиціонувалася як заміна застарілим середнім танкам Т-ІІІ і Т-ІV і на відміну від «Тигрів» стала значно масовішою. За 1.5 року у виробництві Третій рейх стиг наклепати щонайменше 6 тисяч цих жвавих танків. При цьому і машини попередніх поколінь продовжували набирати в броні та масі, знаходячи додатковими «плитами» та екранами. Німецькі танки та САУ ставали дедалі складнішою мішенню.
Нова зброя була потрібна як повітря.
У свою чергу Радянський Союз зробив ставку на підвищення ефективності артилерійського вогню за рахунок покращення знарядь танків, самохідок та польових розрахунків. А навесні 1943 року взагалі з’явилася ідея створити по-справжньому потужне зброю, здатне гарантовано зупиняти навіть найважче броньовану техніку панцерваффе. Завдання щодо розробки такої гармати-красуні передбачувано довірили перевіреній людині – Василю Грабіну. До цього моменту він та його колега вже встигли зарекомендувати себе як люди, здатні створити потужне, технологічне та надійне оружня в максимально стислі терміни. Незабаром Грабін направив у ставку доповідну записку, в якій запропонував пристосувати для потреб сухопутних сил 100 мм морську гармату Б-34. Ідея конструктора отримала схвалення у військово-політичного керівництва.
Василь Гаврилович Грабін.
Однак, при цьому від Грабіна закономірно вимагали завершити вже розпочаті проекти, багато з яких перебували у високому ступені готовності. Тим більше, що на момент весни 1943 року основна маса роботи творчого колективу Василя Гавриловича зводилася до доопрацювання та усунення проблем у вже існуючих радянських орудіях. Ця обставина суттєво загальмувала розробку нового «звіробою» для німецького зоопарку. І все ж, до осені 1943 року Грабін зміг викотити нову протитанкову гармату на випробування. За іронією долі, сам конструктор знаряддя, що вийшло, протитанковим не вважав. Через те, що пушка виявилася надто потужною, її вирішили класифікувати як польову, тобто призначену в тому числі для боротьби з ворожою фортифікацією. Само собою, як це буває у 9 з 10 випадків, на випробуваннях 100-мм зброї було виявлено ряд недоліків та дефектів. Робота щодо їх усунення та черговий тур випробувань розтяглися ще на кілька місяців. Нарешті, на початку травня 1944 року 100-мм польова пушка БС-3 була прийнята на озброєння Червоної армії.
Серйозніша зброя.
У справі орудня показало собі з найкращого боку. Новинка впевнено вражала «Пантері» та «Тигри» обох моделей. Гармата вийшла важкою (3.5 тонни), але потужною та далекобійною. Закинути снаряд БС-3 могла аж на 20 км, хоча у реальних умовах звичайно ж стріляла на менші дистанції. При цьому в перших моделях БС-3 залишався ряд неусунених недоліків, начебто надто сильної віддачі. В результаті до кінця війни Червона армія отримала трохи більше 350 таких знищувачів важкої техніки. Чому так мало? По-перше, тому що промисловість була завантажена виробництвом інших орудь, які в цілому справлялися з поставленими завданнями не гірше, при цьому були менш «примхливі» і універсальніші. По-друге, БС-3 вийшла вже надто вузькоспеціалізованою. Тому великої кількості цих знарядь військ не потрібно. Тим більше, що 1944 року ознаменувався справжнім дощем з різноманітних новинок з покращеним озброєнням, як серед танків, так і серед САУ. Тому БС-3 була уготована частка дивізійної затички на крайній випадок.
Гармату випустили в кількості лише 350.
При цьому було б помилкою думати, що творіння Грабіна вийшло поганим. Гармата вийшла чудовою, просто після війни її довелося ще кілька разів доопрацьовувати та покращувати. Досить сказати, що найкращою похвалою цього орудня буде той факт, що радянські нащадки БС-3 простояли на озброєнні Росії аж до 2016 року. При цьому як у самій федерації, так і в інших країнах деяка кількість БС-3 досі залишається на тривалому зберіганні. Всього за роки радянської влади було вироблено близько 3.8 тисяч цих знарядь.
А ось цікаве відео з нашого каналу – куди і чому з російських річок та озер майже повністю зникли осетрові риби:
Протягом теми читайте про те, чому у автомобіля падає динаміка : 10 головних причин.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *