Чимало хто бачив відео в рілсах або тіктоці, де чоловік у довгій білій сорочці щедро поливає себе парфумами з важкого флакона. П’ятнадцять, двадцять натискань. Потім він бере інший флакон і повторює те саме, а наприкінці ще наносить щось за вуха та занурюється в хмару диму від курильниці.
Для людини, яка звикла до культури «два делікатні пшики на зап’ястя, один у повітря й увійти в хмаринку», це може здаватися дивним. Якщо ви зайдете в ліфт торговельного центру в Дубаї слідом за місцевим жителем, аромат уду, шкіри, шафрану та чогось димно-солодкого залишиться з вами надовго. Виникає логічне запитання: навіщо так багато парфумів і чому вони такі стійкі?
Легкі парфуми на спеці не тримаються
Висока температура дійсно відіграє роль, але справа не лише в кількості, а й у складі парфумів.
Спробуйте нанести легкий європейський парфум із нотами бергамоту, зеленого чаю чи морського бризу в Абу-Дабі в липні, коли температура сягає понад сорок градусів. Свіжі цитрусові ноти швидко зникають зі шкіри, а на гарячій шкірі — ще швидше. Щоб аромат тримався, потрібна важка основа: смоли, мускус, амбра, сандал, троянда та, звісно, уд. Ці компоненти щільні, в’язкі та важкі. На спеці вони не випаровуються, а навпаки, розкриваються сильніше, оскільки тепло допомагає запаху підніматися від шкіри.
Традиційна арабська парфумерія століттями створювалася не на спиртовій основі, а на оліях і димі пахощів. Спирт швидко випаровується, тоді як густа олія тримається на шкірі значно довше.
Аромат збирається шарами, як конструктор
На Заході парфуми сприймають як готовий продукт. Парфумер створив аромат, розлив його по флаконах, а ви його купили та використовуєте. В арабській культурі вважається нудним пахнути так само, як тисячі інших людей, використовуючи лише один парфум з дьюті-фрі. Те, що б’юті-блогери в соцмережах кілька років тому назвали модним словом «леєринг» (нашарування), на Аравійському півострові знають давно. Димі пахощів наносять на одяг, запашну олію — на шкіру, а парфуми — поверх усього.
Зазвичай ритуал починається з диму. Після душу, поки одяг висить на вішалці, запалюють бахур — тріски або тирсу запашного дерева, настоєні на оліях уду, троянди, сандалу, мускусу. Над курильницею (мабхарою) тримають одяг, а жінки пропускають дим крізь розпущене волосся. Дим просочує волокна бавовни чи шовку, і запах тримається в тканині довго. Це перший, фоновий шар аромату.
Потім на точки пульсу (за вуха, на шию, на зап’ястя) наносять кілька крапель чистої парфумерної олії або густого уду. Олія тримається близько до шкіри. Поверх цього олійно-димного фундаменту наносять спиртові парфуми. Спочатку, наприклад, шкіряно-деревні ноти, а зверху — пряну троянду чи ваніль, щоб пом’якшити різкість.
У результаті виходить багатошарова композиція. Спреї створюють шлейф, коли людина заходить у кімнату, олія розкривається при близькому контакті, а тканина, просочена бахуром, випромінює тепло до пізньої ночі. І в кожного запах виходить унікальним, оскільки пропорції компонентів різні.
Запах у домі означає «ми вам раді»
Чому ж у арабській культурі не бояться надмірного використання парфумів, тоді як у нас людина, від якої пахне на весь вагон метро, викликає роздратування?
Культури суттєво відрізняються. В арабській культурі густий аромат в домі символізує щедрість і повагу до гостей. Яскравий запах свідчить про те, що ви підготувалися до зустрічі та не пошкодували для гостей найкращого. Ба більше, у гостях курильницю з бахуром передають по колу, іноді кілька разів за вечір. Кожен підносить дим до волосся, одягу й рук, щоб забрати аромат із собою. Для господарів це такий самий знак гостинності, як кава з фініками.
Пахощі в ісламі шануються. Парфуми наносять на чисте тіло (чистота вважається половиною віри). Перед п’ятничною молитвою чоловіки спочатку омиваються, а потім користуються парфумами, якщо вони в них є. Це вважається добрим вчинком. За переказами, пророк Мухаммед казав: «У цьому світі мені милі жінки та пахощі, а відрада моїх очей — у молитві», і ніколи не відмовлявся від парфумів, якщо йому їх дарували.
Уд пахне, тільки коли дерево хворіє
Агарове дерево, з якого добувають уд, саме по собі майже не має запаху. Аромат надає темна смола, яка утворюється, коли дике дерево захищається від грибкової інфекції. Таке трапляється з небагатьма деревами, тому справжній уд коштує дуже дорого. Близько пів кілограма якісного уду в ОАЕ може коштувати 20 тисяч доларів. Навіть кілька крапель такої олії свідчать про добробут власника.
Відгомін цієї моди відчувається і в наших магазинах. Слово «oud» на коробках європейських парфумів з’явилося не випадково: великі модні доми додають уд у свої лінійки, щоб привабити покупців із країн Перської затоки.
Тож наступного разу, коли побачите відео, де чоловік у білій кандурі робить двадцять п’ятий пшик на плече, не поспішайте співчувати тим, хто поруч із ним. Для нього і його друзів це звичайний вівторок.
Джерело новини: ukr.media