Казка про Аладдіна не присутня в давніх арабських рукописах “Тисячі й однієї ночі”. Її додав до свого перекладу француз Антуан Галлан у 1710 році, записавши сюжет зі слів оповідача з сирійського Алеппо. Уявлення ж про самих джинів на Аравійському півострові сформувалися за багато століть до цього, і до цих духів ставилися з великою обережністю. Їх намагалися не турбувати без потреби та вірили, що вони здатні як допомогти людині, так і нашкодити.
Створіння з бездимного вогню
Саме слово “джин” в арабській традиції пов’язують зі значенням “прихований” або “невидимий”. Ще до виникнення ісламу в VII столітті племена Аравії вірили, що ці незримі духи населяють пустелі, долини та покинуті руїни.
З приходом ісламу джини увійшли до релігійної картини світу. Їм присвячена 72-га сура Корану, що складається з 28 аятів (віршів). У Корані сказано, що Аллах створив людей із глини, а джинів — із бездимного вогню (тоді як ангели, за мусульманським переказом, створені зі світла).
Джини живуть поруч із людьми, вони їдять і п’ють, заводять сім’ї, об’єднуються в громади й помирають, хоча й живуть багато століть. На відміну від безгрішних ангелів, джини, як і люди, самі обирають між праведністю та гріхом. Серед них є віруючі й невіруючі, добрі й злі.
Якими уявляли джинів
У народних легендах і казках джинів поділяли на кілька розрядів, хоча богослови далеко не завжди визнавали такі класифікації.
- Іфрит — могутній, хитрий і найчастіше ворожий до людини дух.
- Марид — це слово перекладається як “непокірний”. У переказах маридів описували як найсильніший і найгрізніший рід джинів, хоча в казках “Тисячі й однієї ночі” слова “марид” та “іфрит” використовували як синоніми.
- Гуль — чудовисько, що мешкає в пустелях і біля кладовищ. За повір’ями, гулі чатували на самотніх нічних мандрівників, набували вигляду попутника й зводили людину зі шляху на загибель.
Вважалося, що джини стають видимими за власним бажанням. Найчастіше вони з’являлися людям в образі змій, собак, котів або людей — то звичайного зросту, то велетенського. Добрих джинів уявляли сліпучо вродливими, а злих — жахливо потворними.
Перстень царя Сулеймана й глечик із “трьома бажаннями”
В ісламській традиції біблійного царя Соломона шанують як пророка Сулеймана. Згідно з Кораном, Аллах підкорив йому вітер і джинів, а також навчив розуміти мову птахів і мурах. Могутні духи зводили для царя високі палаци, витісували статуї, робили величезні чаші завбільшки з водойму та міцні котли. У Корані згадується й іфрит, там він не ворогує з людьми, а береться доставити Сулейману трон цариці Савської раніше, ніж цар підведеться з місця.
У сурі “Саба” розповідається, що Сулейман помер стоячи, спираючись на посох. Джини продовжували важку роботу й зрозуміли, що правитель мертвий, лише коли шашіль підточив посох і тіло царя впало на землю. Так стало ясно, що джини не знають прихованого.
За середньовічними переказами, владу над духами Сулейману давав отриманий із небес перстень-печатка з найвеличнішим ім’ям Бога. Перстень складався з двох металів: мідною частиною цар скріплював накази для добрих джинів, а залізною — для злих, оскільки вважалося, що джини бояться заліза. Непокірних духів він ув’язнював у темницях і посудинах.
З цих переказів виросла справжня арабська казка “Тисячі й однієї ночі” про рибалку й джина.
Рибалка витягнув із морського дна мідний глечик, запечатаний печаткою Сулеймана. Велетенський іфрит, що вирвався звідти, розповів, що в перші сто років ув’язнення клявся озолотити свого визволителя, у другі сто років — виконати три його бажання, але після чотирьохсот років люті поклявся вбити того, хто відкриє посудину, дозволивши лише обрати, якою смертю померти. Рибалка врятувався хитрістю: удав, ніби не вірить, що такий велетень міг поміститися в глечику, і коли джин заліз назад, щоб це довести, тут же закрив посудину кришкою.
Де жили джини і чому в них просили дозволу вилити воду
Головною оселею джинів у повір’ях вважалися міфічні гори Каф, які кільцем оперізують усю землю. Але селилися духи й зовсім поруч із людиною — у занедбаних будинках, лазнях, колодязях, печах, на ринках, перехрестях і біля річок.
Люди остерігалися випадково зачепити невидимого сусіда — наприклад, облити його водою. Тому на Близькому Сході в побуті закріпився звичай: перш ніж вилити воду (особливо гарячу) на землю, опустити відро в колодязь або зайти до лазні, люди вголос промовляли “Дестур!” — “Дозвольте!”, попереджаючи джина, щоб він встиг відійти. А для захисту від злих духів мусульмани зверталися з молитвою до Аллаха й читали дві останні сури Корану — “Аль-Фаляк” (“Світанок”) і “Ан-Нас” (“Люди”).
Чому в Аладдіна було два джини і до чого тут Китай
Звичний нам добродушний виконавець бажань із лампи прославився завдяки європейському виданню “Тисячі й однієї ночі” Антуана Галлана. Причому дія цієї казки розгортається зовсім не в Аравії: перший же рядок повідомляє, що бідний кравець і його син Аладдін жили “в одному з міст Китаю”. Для арабських оповідачів Китай був умовною далекою країною, тому править там султан, а жителі сповідують іслам.
Джинів в Аладдіна було два — слабший раб персня й могутній раб лампи. І про жодні “три бажання” в казці не йшлося: дух лампи виконував скільки завгодно доручень, але підкорявся будь-кому, у чиїх руках опинялася лампа.
Саме тому магрибський чаклун зумів виманити лампу в дружини Аладдіна, запропонувавши їй новий посуд замість старого. Після цього він наказав джинові перенести палац до Африки. Рятувати господиню й повертати лампу Аладдіну довелося вже за допомогою духа персня та власної кмітливості. А обмеження в три бажання закріпилося за джином лампи лише в західних переказах і кіно XX століття.
Джерело новини: ukr.media