Роман Рея Бредбері був написаний під враженням від спалення книг нацистами у Берліні. У 1953 році технократичний світ, зображений письменником, здавався зловісною фантасмагорією, далекою від реальності.
Бредбері ставився до книг з особливим трепетом. У юності, не маючи змоги навчатися в коледжі, він багато часу проводив у бібліотеці, яка стала його справжнім університетом. Саме там, у підвалі бібліотеки, де оренда друкарської машинки коштувала 10 центів за пів години, він написав свій знаменитий роман. Перший варіант був надрукований за дев’ять днів, на що пішло 9 доларів 80 центів.
Сама думка про спалення книг викликала в письменника жах. «Коли Гітлер палив книгу, я відчував це так само гостро, якби він убивав людину: в довгій історії це одне й те саме тіло», — пояснював він.
У романі «451 градус за Фаренгейтом» пожежники не гасили вогонь, а навпаки, розпалювали його, знищуючи будинки з бібліотеками. Паперові книги масово згорали, адже в технократичному майбутньому їх заборонялося зберігати та читати. Це було зумовлено прагненням суспільства до «комфортного життя», відмовою від глибоких знань на користь легких, бездумних розваг.
Інтелектуальну та емоційну «жуйку» люди отримували з «телевізійних стін», кімнат та навушників-«мушель», що були агентами масової культури. Книги ж, які зберігали досвід і знання минулого, «підривали систему», спонукаючи до роздумів та рефлексії, тому їх і знищували.
Звісно, в цьому процесі була й політика. Книги вважалися носіями «шкідливих ідей», джерелом дестабілізації, «зарядженою рушницею», як казав персонаж Бітті.
На початку XXI століття повсюдна цифровізація та поширення електронних книг спричинили дискусії щодо їхньої користі та шкоди.
Читачі розділилися: одні повністю прийняли цифрові переваги, інші ж принципово залишилися вірними паперовим книгам. Більшість же, як це часто буває, «крокувала в ногу з часом», користуючись перевагами обох форматів. Сам Бредбері довго не погоджувався на випуск «451 градуса» в електронному вигляді, і лише у 2011 році, у віці 91 року, дав на це дозвіл.
Згодом до текстових електронних книг додалися відео- та аудіоформати, що призвело до поступового зниження ролі паперової книги як джерела знань та емоційного досвіду для багатьох.
Переваги електронної книги очевидні:
- Швидкість публікації.
- Доступність і дешевизна.
- Зручність читання: можливість змінювати формат, шрифти тощо.
- Відео та аудіокниги: використання додаткових елементів, як-от зображення, рух, музика.
Електронні книги дозволяють розмножувати інформацію дешево, миттєво й масово. Паперовій книзі з її матеріальною незграбністю важко конкурувати з такою «вірусною» властивістю.
Однак, як це часто буває, з переваг випливають і недоліки.
Електронні книги мають дві неприємні особливості:
- Так само легко, як вони з’являються, вони можуть і зникнути.
- Легкість редагування та поширення тексту означає легкість його фальсифікації.
Усі оцифровані книги зберігаються на серверах. Збій, пожежа чи закриття сервісу — і їх може не стати!
Як легко підміняти справжні цитати вигадками, ми постійно бачимо на прикладі інтернет-мемів.
Розвиток «цифри» та її масовізація загалом розмили поняття істини. З чим її порівнювати, як перевіряти, якщо реальність-віртуальність така хитка? Очам, вухам, написаному, намальованому, сказаному — всьому не вір. Не вір авторитетам. Вір тому, що «говорять і пишуть усі». Але хто ці «всі»?
І ось над цим хитючим болотом виринає штучний інтелект (ШІ), якому зараз довіряють майже все. Компанії та держави змагаються, щоб передати йому якомога більше завдань.
У романі Бредбері залишалася надія — куппка людей, які зберігали знання, ставши «живими книжками».
Бредбері був не єдиним фантастом, хто передбачив подібне. У 2006 році Вернор Віндж у романі «Кінець веселки» описав університетську бібліотеку, де книги рвали машиною для оцифрування, а група героїв похилого віку вирушила рятувати папір.
Нещодавно вчені Токійського університету дослідили різницю між читанням з паперу та екрана. 25 студентів читали манґу: одні — на папері, інші — на планшеті. На запитання за сюжетом вони відповіли однаково, але ті, хто читав з планшета, довше обмірковували моменти, де потрібно було пов’язати дві частини історії. Вчені припускають, що папір надає додаткові підказки: товщина прочитаного, місце на сторінці.
А ось і ще одна новина зі США. Цього літа американські журналісти з’ясували, що ШІ-компанії скуповують мільйони паперових книг, переважно вживаних, серед них і рідкісні. Вони завантажують їхній вміст у свої моделі для навчання, а папір… знищують.
Журналісти саркастично зазначили: «Традиційно книги підходять для двох речей: читання та гарного вигляду на полиці. Але компанії, що займаються ШІ, не зацікавлені в жодній із них».
Найбільший резонанс це викликало під час судового процесу з Anthropic, однією з найбільших ШІ-компаній. Спочатку вона, як і Meta, використовувала електронні книги з піратських сайтів. За піратство Anthropic довелося виплатити авторам 1,5 мільярда доларів — близько 3000 доларів за кожну з приблизно півмільйона книг.
Потім компанія перейшла на паперові книги: купувала мільйони вживаних примірників, зрізала корінці гідравлічним різаком, сканувала аркуші на промисловому обладнанні, а папір викидала. Такий спосіб дозволяє сканеру обробляти книги пачками аркушів, що значно швидше та дешевше, ніж перегортати кожну сторінку вручну.
Суд у США визнав цю практику законною. Власник має право знищити придбану книгу, а сканування вважається допустимим, оскільки кількість копій не збільшується: паперовий примірник знищено, а цифровий його замінив. Купили одну книгу — отримали один файл.
Ця практика стала настільки поширеною, що на ній вирішили заробити й книжкові сервіси. Один із них, ISBNdb, який називає себе «найбільшою у світі базою даних книг», рекламував паперові книги як «найкращі у світі навчальні дані для ШІ».
Аргументація була такою: книги, видані до 2022 року (коли вийшов ChatGPT), «чисті» від текстів ШІ. Весь інтернет ШІ вже прочитав, тому потрібні нові тексти. Навчання на текстах, написаних іншими нейромережами, погіршує їхню роботу. Тому й знадобилися книги, яких немає в мережі.
Іншими словами, паперові книги — це оригінали знань, досвіду, почуттів, способу людського мислення.
Раніше сервіс ISBNdb допомагав бібліотекам і книгарням у пошуку книг. Тепер він пропонував ШІ-компаніям гуртові замовлення — від тисячі до мільйона книг за раз. Скоріш за все, ці книги розрізали б, відсканували й викинули, адже покупцям не потрібен папір. Однак, коли піднявся шум, сервіс заявив, що сам ніколи не купував і не сканував книги, а
Покупці залишаються анонімними, продавці лише здогадуються, кому відходять їхні книги. Один букініст розповів, що раніше продавав близько двох десятків книг на тиждень, а з квітня продає сотні, включно з рідкісними, давно не перевиданими книгами, яких залишилося по кілька примірників.
«Особисто в мене змішані почуття щодо всього цього», — зізнався він. — «Це приносить мені фінансову вигоду, зокрема за рахунок очищення старих запасів, які важко продати й дорого зберігати: закордонні видання, книги іншими мовами. З іншого боку, мені не подобається кінцеве використання, знищення рідкісних книг».
Варто зазначити, що «рідкісна» тут не означає антикварна. Йдеться не про перше видання «Олівера Твіста», а частіше про книги, видані мізерними накладами: вузькоспеціалізовані довідники, видання за власний кошт, інструкції до техніки, якої давно немає в продажу. Сьогодні вони мало кому потрібні, але хто знає, що виявиться цінним через п’ятдесят років.
Журналісти перевірили здогадку букіністів: вклавши в одну з посилок трекер, вони відстежили її до складу Amazon у Лас-Вегасі, де готують дані для навчання ШІ. Букіністи в Нідерландах також отримували гуртові замовлення від анонімних покупців. Продавці підозрюють, що це ШІ-лабораторії, які прагнуть уникнути нових скандалів, подібних до тих, що вже трапилися з Meta та Anthropic.
Існує й інший підхід. Google за 15 років відсканував понад 40 мільйонів книг, зокрема з великих бібліотек. При цьому сторінки не різали, а перегортали вручну, і книги поверталися на полиці. Некомерційні архіви також працюють аналогічно: книги не ріжуть, а після сканування відправляють на зберігання.
До пожежників із «451 градуса» нам, на щастя, далеко. У Бредбері книги рятували люди, які вивчили їх напам’ять. У нас усе простіше: папір зберігають бібліотеки, архіви та наші власні полиці. А те, що історія з розрізаними книгами наробила стільки шуму, — це добрий знак: до книг і далі ставляться небайдуже.