Серед уродженців Полтавщини — чимало видатних постатей. Іван Котляревський, який прожив вік у батьківській садибі над Ворсклою і саме там переспівав Вергілієву “Енеїду”, проклавши шлях українській літературній мові. Микола Гоголь із Сорочинців, який створив ідилічний, хоч і кітчевий, образ сільської України. Михайло Драгоманов із Гадяча, мабуть, найоригінальніший український політичний мислитель ХІХ століття з обличчям, зверненим до Європи. Симон Петлюра, який пройшов шлях із передмістя Полтави до Парижа, ставши очільником УНР, держави, якій не судилося встояти. Це товариство можна розширювати і розширювати, але чоловік, з якого фактично розпочалося викшталтування Полтавщини як осібного краю, навряд чи до нього потрапить. Бо ж він не був українцем у сучасному розумінні, а в нашому народницькому ґранднаративі й поготів закріпився як кат українського народу.
Віталій Ляска, історик, головний редактор журналу “Локальна історія”.
Портрет Яреми Вишневецького з палацу у Вишнівці
Портрет Яреми Вишневецького з палацу у Вишнівці.
Цим чоловіком був Ярема Вишневецький (1612–1651). Нащадок Гедиміновичів, родич славнозвісного Байди, син Раїни Могилянки — двоюрідної сестри митрополита Петра Могили та фундаторки Мгарського монастиря. Уродженець Лубен швидко осиротів, навчався в єзуїтів у Львові та в університетах Падуї і Болоньї, а на початку 1630-х, всупереч материному заповіту, перейшов із православ’я у католицизм. Задніпров’я освоювали ще його дід і батько, але саме за Яреми тамтешні володіння сягнули небувалого обсягу: 40 тисяч димів, себто чверть мільйона людей і понад пів сотні міст та містечок — Ромни, Пирятин, Прилуки, Лохвиця, Сенча, Глинськ, Варва, Срібне. Сюди ж тяжіли спірні з Короною Хорол, Миргород і Гадяч. Край на лівому березі Дніпра став найбільшим приватним маєтковим комплексом Речі Посполитої, а Лубни з княжим замком над Сулою — його найлюднішим містом. Темпи розвою до того запустілих теренів вражають: коли 1589 року Яремин дід, князь Олександр, у черкаського зем’янина Михайла Байбузи купував Посулля, річний дохід цілого краю власник оцінив у 400 злотих. А вже в 1640-х Яремин дохід тільки із Задніпров’я становив 600 тисяч злотих.
Вишневецькі, за спостереженням дослідниці роду Ілони Чаманської, жили не так із ріллі, як із “дороги”: мито з московського шляху, дніпрові переправи, чинші з господарств, монополії на пиво, горілку та млини, яких на Задніпров’ї Ярема мав понад 350. Були і промисли, за які доводилося воювати: тільки-но на миргородських та яблунівських землях знайшли селітру (а виварювали її, зокрема, з ґрунту скіфських курганів), Корона згадала про гірничу монополію і почала відбирати ці землі та повертати в королівщину. Князевих неприятелів відверто непокоїла його діяльність. На сеймі 1646 року королівський інстигатор публічно дорікав Яремі, що той “за одним байбузівським привілеєм осадив 70 тисяч підданих” і добра Речі Посполитої тримає як власні. За Дніпром на очах у всіх розвивалася держава в державі. Щоправда, уже невдовзі Яремин простір впав за одне-єдине літо 1648 року.
Більше про Полтавщину у спецвипуску “Локальної історії”
Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва
Попри те, що Задніпров’я пробуло у складі Речі Посполитої менше століття, його надбання — а почасти й Яремині, — які успадкувала та переосмислила Гетьманщина, виявилися напрочуд живучими. Настільки, що навіть після трьох із половиною століть у складі Російської імперії та СРСР їх можна розгледіти на електоральних мапах незалежної України. У науці це явище називають “фантомними кордонами”: межі давно зниклих держав, які й далі структурують поведінку людей — електоральну, економічну, побутову. Дослідники берлінської програми Phantomgrenzen, які на початку 2010-х вивчали це явище в Центрально-Східній Європі, часто ілюстрували його саме українськими мапами. Одним із класичних прикладів є накладання кордонів річпосполитсько-гетьманського простору на результати другого туру президентських виборів 2004 року: 17 “помаранчевих” регіонів супроти 10 “синіх”. Помаранчева зона майже точно відтворює землі колишньої Речі Посполитої та Гетьманщини, синя — Слобожанщину, колонізований Степ та Крим. Полтавщина на цій мапі впевнено лежить по річпосполитсько-гетьманському терені: 66 % за Віктора Ющенка в грудні 2004-го і 54 % за Юлію Тимошенко 2010 року. По інший бік давнього кордону — Харківщина та Дніпропетровщина, де на тих самих виборах бачимо протилежні результати.
Звідси й обкладинка номера про Полтавщину: Дівчина-Європа в полтавському строї верхи на опішнянському бичку. На відміну від античного сюжету, її ніхто не викрадав і не віз до чужого краю. Європа на Полтавщині своя, вкорінена у слободах і маґдебурґіях Вишневеччини, сотнях та полках Гетьманщини. Яремин спадок століттями був невидимим. Але невидиме — не означає зникле. Про це, зрештою, наш журнал.
Номер “Полтавщина” створено у співпраці з Tereny Cultural Agency за підтримки Фундації Множина.
Школи Лохвицького земства за проєктом Опанаса Сластьона
Денді з фотоапаратом: Полтавщина кінця ХІХ століття на листівках Олексія Завадського
Сенс буття Чорнух
Гастрономічна традиція Полтавщини
Внесок Полтави в історію української культури та державотворення: чотири історії до Дня міста
Букети, рожі, павичі, карасі: вибійка Полтавщини початку ХХ століття
“Рости від коренів”: як агенція “Терени” розвиває культурний ландшафт Полтавщини
Що під хусткою? Полтавські очіпки початку ХХ століття
