Цей музичний вступ знають з перших нот, його вмикають на стадіонах і святкують ним перемоги. А почалося все з того, що один підліток попросив у знайомого синтезатор.
На початку 80-х Джоуї Темпест, майбутній вокаліст Europe, не мав власного синтезатора. Він позичив Korg Polysix у Міка Мікаелі, який тоді грав в іншому гурті, а згодом став клавішником Europe. “Мік, мабуть, подумав, що я зовсім не в собі, але погодився”, — згадував Темпест.
За словами Темпеста, широкий, об’ємний звук він знайшов за один вечір. Потім записав хвилинне демо, без куплетів, лише мелодію, що наростає. Далі робота зупинилася. “Я відчував, що в цьому є щось особливе, але не міг створити з цього пісню”, — пояснював музикант. Менеджер гурту запропонував для розваги увімкнути цей уривок у нічному клубі під лазерне шоу, і вже в барі Темпест із басистом Джоном Левеном почали обговорювати, як заробити на цьому гроші.
Однак риф ще кілька років пролежав, за словами Темпеста, “у шухляді”: перші два альбоми Europe вийшли без нього. “Ми були гітарним гуртом… для нас це було щось дуже незвичне”. Темпест згадав про нього, коли гурт готував третій альбом і хотів ефектного початку концертів. Слова про те, як усі разом вирушають до Венери, навіяла пісня “Space Oddity” Девіда Боуї. У студії точилися суперечки про темп, а одного дня пісня навіть мала робочу назву “The Final Breakdown” — “Остаточний зрив”. Зрештою, зупинилися на першій назві та ритмі галопу, що спонукає до руху.
Найбільше пісня не сподобалася гітаристу Джону Норуму, який надавав перевагу важкому року. “Коли Джоуї вперше увімкнув мені демо The Final Countdown, я подумав, що це жахливо. Я захоплювався важким роком, і ця синтезаторна мелодія, що повторювалася, зводила мене з розуму. Я не хотів мати з цією піснею нічого спільного. Гадав: “Невже ми перетворюємося на Depeche Mode?” — розповідав він.
Темпест пам’ятає це дещо інакше: Норум, за його словами, почав критикувати пісню пізніше, а спочатку сам прийшов до нього в підвал записати соло для демо. Але сумнівів у гурті він не заперечував: “Дехто з хлопців у гурті вважав, що вона надто відрізняється від нашого стилю для рок-гурту. Але зрештою я наполегливо відстоював, щоб її використали”. Соло, яке звучить у пісні, Норум записав приблизно за 15 хвилин, і воно стало одним із найвідоміших гітарних соло 80-х. “Можу зіграти його уві сні”, — жартував він.
Синґлом пісню спершу не планували: деякі музиканти хотіли, щоб першою вийшла “Rock the Night”. Першою “The Final Countdown” запропонував сам Темпест, а коли те саме запропонував лейбл, гурт погодився. До того, що сталося далі, в оточенні Europe ніхто не був готовий. У 1986-1987 роках пісня очолила чарти 25 країн. У Великій Британії вона два тижні трималася на першому місці, у США піднялася до восьмого. Кліп змонтували з двох концертів гурту у Швеції — на YouTube його переглянули понад 1,4 мільярда разів.
Норуму така популярність не подобалася. “Ми стали якимось підлітковим, попсовим гуртом, і я ненавидів увесь цей імідж — спандекс, пишні зачіски… Здавалося, клавішні дедалі більше домінують, а ми стаємо дедалі комерційнішими. Тому я вирішив піти”, — пояснював він. У 1986 році гітарист покинув Europe. Темпест вважає, що казати “пішов через пісню” — це надто спрощено: проблемою був радіомікс, де клавішні та вокал зробили гучнішими, а гітару — тихішою.
Норум повернувся на сцену з гуртом 31 грудня 1999 року, на святкуванні нового тисячоліття в Стокгольмі, а у 2003 році, коли Europe зібрався знову, — вже надовго. Тепер гурт грає з ним “The Final Countdown” у нижчій тональності та з важчим звучанням, ніж у 80-х. “Мені вона подобається набагато більше, ніж тоді”, — зізнався гітарист. І все ж додав: “Гадаю, у нас є кращі пісні, але “The Final Countdown” на вершині, — принаймні в першій десятці. Або, можливо, в першій п’ятнадцятці”.
В Україні гурт мав вперше виступити в грудні 2016 року, в турі до 30-річчя альбому. Концерт у Києві скасували через труднощі з промоутерами, переносити його не стали, а музиканти вибачилися перед українськими шанувальниками.