17 вересня в український прокат вийшов трилер “Біжи”, де Ґаль Ґадот у шаленій гонці рятує сина. Розповідаємо, як акторка готувалася до зйомок фільму.
У психологічному екшен-трилері “Біжи!”, що стартує в українських кінотеатрах 17 вересня, Ґаль Ґадот залишає позаду всесвіт супергеройських франшиз DC, аби під орудою володаря “Оскара” Кевіна Макдональда розіграти найінтимнішу і найвиснажливішу партію у своїй кар’єрі.
Будь-який видатний трилер починається з деконструкції звичного порядку речей. У центрі сюжету “Біжи!” — корпоративна юристка, колишня чемпіонка з бігу і турботлива мати восьмирічного сина Майя Мартен, чий день розпочинається з найбуденнішого ритуалу: звичної пробіжки вулицями Лондона. Проте магію ранку розбиває телефонний дзвінок. Холодний, розважливий чоловічий голос у трубці запускає механізм безжального психологічного терору: незнайомець (його грає Демієн Льюїс) каже Майї, що викрав її сина. Він наказує жінці чимдуж бігти у суд на іншому кінці міста і в будь-який спосіб вбити ключового свідка процесу, який має відбутися сьогодні. Якщо ж Майя відмовиться чи покличе на допомогу, її син помре. Жінка опиняється в пастці жорстокої витонченої шаради: аби вижити і врятувати найдорожче, вона мусить не просто бігти без зупинки, а й вести складну інтелектуальну партію в режимі реального часу. Це камерна історія на тлі багатомільйонного міста, де героїня має у своєму розпорядженні лише гострий розум, телефон та власну витривалість.
Для акторки, чия кар’єра останніми роками міцно асоціювалася з масштабними фантастичними всесвітами DC, цей майже “документальний” проєкт став справжнім викликом. “З того моменту, як я взяла в руки сценарій, я не могла зупинитися. Він читався настільки легко! — зізнається Ґаль. — Мене захопило з самого початку, і я закохалася у фінал. Коли я читала сценарій, то думала: це буде стрічка, від перегляду якої я справді отримуватиму задоволення”.
Ґаль каже, що найбільше її підкупила відсутність шаблонних ходів та складна архітектура сюжету, яка грається з глядачем у кішки-мишки до самого фіналу. А ще — швидкість мислення героїні: “Ось що “продало” мені цей сценарій — карколомні твісти і повороти наприкінці. Бо зазвичай я дивлюся фільм і думаю: окей, я все розгадала, я знаю, чим усе закінчиться. Але тут — ні, ти просто не знаєш. Коли я читала сценарій, я реагувала буквально так: “О, почекайте… Що-о-о?!”. І мені надзвичайно імпонувало те, що моя героїня настільки витончена і розумна, аби самотужки розібратися у цьому всьому”.
“Бігати — це як їсти броколі”
Ми звикли до Ґадот—Диво-жінки: ефектної, пластичної та невразливої. Проте “Біжи!” знімає з акторки будь-який захист, залишаючи її сам на сам із вологим лондонським асфальтом і невблаганним секундоміром. Іронія долі полягає в тому, що найбільшим викликом під час зйомок для акторки стало те, до чого вона і в реальному житті відчуває щиру антипатію. “Якщо є щось, чого я справді не люблю робити, так це бігати, — каже вона. — Коли мене запитали, чи не любила я біг ще до початку роботи над роллю, моя відповідь була лаконічною: “Ні. Я ненавиділа біг”.
Аби подолати цю прірву між особистим несприйняттям і вимогами сценарію, знадобилася серйозна професійна підготовка. Проєкт вимагав не просто акторської гри, а спортивної витривалості олімпійського рівня. Провідником у цей виснажливий світ для Ґадот став колишній спринтер-олімпієць Малахі Девіс. “Продюсери запросили неймовірного олімпійського тренера, який навчив мене бігати правильно і робити це технічно безпечно, — розповідає акторка. — Протягом дев’яти місяців ми тренувалися, працювали та переконувалися, що, коли прийде час, я буду готова”.
Цей багатомісячний марафон переформатував стосунки Ґаль із кардіонавантаженнями. Розповідаючи про це, вона наводить блискучу кулінарну метафору, яка ідеально передає суть свідомого вибору через силу: “У мене з бігом склалися стосунки за принципом “любов-ненависть”, але тепер принаймні легше, бо раніше я його просто терпіти не могла. Тож зараз це так: я люблю його, бо знаю, що це корисно для мене. Це як їсти броколі: я знаю, що це корисно, проте це не моя улюблена страва. Але якщо я обираю з’їсти саме її, я розумію, що зробила правильний вибір. З бігом приблизно те ж саме. Після зйомок я не закохалася в біг. Але, будемо відверті, сама природа зйомок дещо зловживала бігом: як можна очікувати любові до нього, коли ти бігаєш увесь фільм, увесь час, без єдиної зупинки?”.
Тіло актриси працювало на межі людських можливостей — знімальні дні тривали від ранку до вечора у нещадному темпі. “Це було неймовірно виснажливо. — зізнається вона. — Організм має свої межі, і я вичавила з нього абсолютний максимум, закінчивши фільм на милицях. Але це нормально. Ми впоралися і з цим”.
Документальний Лондон та багато імпровізації
Завдання зафільмувати мільйонний Лондон у режимі реального часу, коли фізично неможливо було перекрити рух, вимагало від усіх учасників знімального процесу віртуозної акробатики. Стаціонарні крани та важкі візки поступилися місцем мінімалізмові: оператори часто слідували за Ґаль, просто їдучи на скейтах чи на роликах.
Ґадот підкреслює, що саме вимогливий “документалістський” режисерський погляд перетворив технічні обмеження на головну художню перевагу картини. “Я вважаю, що такою і була концепція від самого початку — зняти цей фільм як документальну стрічку, зберегти його дуже сирим, вільним і змусити глядача відчути, ніби він перебуває там разом із нами. І я думаю, що Кевін упорався з цим просто блискуче”, — каже акторка.
Цей принцип максимальної автентичності іноді призводив до курйозів під час зйомок. Ґаль згадує вилазки до лондонської підземки, де мінігрупа з оператора, охорони та самої Ґадот намагалася розіграти сцену посеред натовпу пасажирів. Маючи на лобі правдоподібний кривавий грим, Ґаль із подивом спостерігала за британським флегматизмом: пасажири метро виявилися настільки делікатними, що майже не реагували на “поранену” голлівудську зірку. Вийшов своєрідний соціальний експеримент, де велике місто байдуже “не помічає” розгублену жінку, залишаючи її сам на сам із її проблемами.
Сила вразливості
Для Ґаль Ґадот кожен її кінопроєкт пропускається крізь материнство. Масштабні блокбастери чи камерні трилери на кшталт “Біжи!” цікавлять її не як прості платформи для демонстрації витривалості, а як простір, де досліджується справжня, неглянцева стійкість. Акторка відверто зізнається, що саме цей досвід формує її акторський смак і визначає тяжіння до складних, вольових характерів.
“Думаю, причина того, що я полюбляю грати таких собі жінок-“бадді”, частково полягає у тому, що я мама чотирьох дітей, — зазначає Ґадот. — Я хочу, щоб мої діти мали все необхідне, аби процвітати й жити на повну”.
Універсальні страхи переслідування та небезпеки, закладені в сюжеті “Біжи!”, резонують із найглибшими батьківськими тривогами. Ґаль згадує камерний перегляд картини у колі найближчих людей, де емоційний зв’язок між екраном і реальністю набув абсолютно тактильного виміру. “Я дивилася його з моєю дев’ятирічною донькою, мій чоловік сидів між нами, і дочка весь час переконувалася, що ми тримаємося за руки, — розповідає акторка. — А в найстрашніші моменти вона постійно перевіряла, чи я жива, чи я все ще тут”.
Цей зворушливий епізод із сімейної вітальні оголює головний нерв картини. За всіма шарами гостросюжетного трилера “Біжи!” лишається історією про незборимий зв’язок і прагнення захистити найрідніших. Для Ґадот втілення таких персонажів на екрані — це щоденна материнська маніфестація: довести собі й дітям, що справжня сила полягає не у відсутності страху, а в умінні триматися за руки і продовжувати рух уперед, попри будь-які перешкоди.
Цікаво, чи надихнув цей безпрецедентний марафон Ґаль Ґадот на нові спортивні рекорди у майбутньому? Відповідь акторки звучить із непохитною іронією. Коли її запитують, чи погодиться вона знятися у потенційному сиквелі, якщо режисер зателефонує завтра, вона сміється: “Я сказала йому, що якщо у нас буде продовження, то наступна частина має називатися “Гурман”. Або ж “Спа”, чи щось у цьому роді. Бо бігу в нас було вже, скажімо так, занадто!”.