Від “Одержимості” нобелівської лауреатки Анні Ерно до роману “Моя геніальна подруга” Елени Ферранте: ми зібрали культові книги, які досліджують почуття заздрості.
Заздрість, один із семи смертних гріхів, століттями має репутацію почуття, про яке краще не говорити вголос. Та письменників це ніколи особливо не зупиняло: від шекспірівського “зеленоокого чудовиська” в “Отелло” до Рейчел Каск, яка у своєму романі “Друге місце” досліджує складну жіночу дружбу та суперництво.
Письменники, щоправда, рідко дивляться на цю історію з боку того, кому заздрять — того, хто, здається, має все. Натомість той, хто заздрить, виявляється значно цікавішим оповідачем. Можливо, саме тому, що невпевненість у собі, суперництво й одержимість — почуття, які ми впізнаємо значно легше, ніж хотілося б. Нижче — книжки, автори яких не побоялися поглянути на це складне почуття зблизька — і спробувати зрозуміти, що насправді стоїть за ним.
“Одержимість”, Анні Ерно
Одна з не дуже відомих книжок нобелівської лауреатки Анні Ерно — коротка, але напрочуд концентрована історія про заздрість до жінки, з якою зустрічається колишній партнер авторки. “У самостиранні, яким є стан ревнощів і який перетворює кожну відмінність на нестачу, знецінювалося не лише моє тіло, моє обличчя, а й моя професія — усе моє єство”, — пише Ерно. За 37 сторінок вона перетворює дуже особистий досвід на розмову про універсальне — і зрештою приходить до внутрішнього спокою.
“Моя геніальна подруга”, Елена Ферранте
Заздрість здатна отруїти навіть найближчу жіночу дружбу. Але стосунки Лену та Ліли в серії романів “Неаполітанський квартет” Ферранте витримують десятиліття суперництва, захоплення, любові й образ. Філософиня Сара Протасі називає заздрість Лену до своєї блискучої та красивої подруги прикладом “захопленої заздрості” — її доброякісної форми, яка не обов’язково веде до руйнування. Можливо, саме тому в цій книзі поруч із заздрістю так багато надії, любові та радості.
“Дідіон і Бабіц”, Лілі Аноліт
Джоан Дідіон та Ів Бабіц — дві легенди американської літератури другої половини ХХ століття, нерозривно пов’язані з Лос-Анджелесом. Книжка Лілі Анолік розповідає про їхню дружбу, спираючись, зокрема, на архів листів, знайдений у гардеробі Бабіц після її смерті. Анолік сама товаришувала з Бабіц, тож її погляд особливо цікавий: вона простежує, як взаємне захоплення може поступово перетворитися на гірке злорадство — на тлі втрат і літературних амбіцій.
“Невдаха”, Томас Бернгард
Томас Бернгард – австрійський письменник, відомий своїми романами з довгими, майже безперервними абзацами та дослідженням людської психіки. Герой “Невдахи” колись мріяв стати концертним піаністом і навчався у Відні разом із художньо переосмисленою версією Ґленна Ґульда. Але одного дня залишає музику, усвідомивши, що ніколи не зрівняється з геніальністю свого однокурсника. У Бернгарда захоплення мистецтвом поступово поступається місцем одержимості чужим талантом — і заздрості.
“Друге місце”, Рейчел Каск
У 2021 році Наталі Портман обрала цей роман для свого книжкового клубу — тож, здається, він отримав своєрідний знак схвалення. У “Другому місці” Рейчел Каск чи не найгостріше розкриває одну зі своїх наскрізних тем — становище жінки поруч із чоловіком. Коли відомий художник L. приїздить до подружжя, яке живе серед болотистих пейзажів, він привозить із собою молоду харизматичну дівчину. Для оповідачки обоє стають загрозою — і потенційно здатні “знищити” її. Свобода та впевненість L. одночасно приваблюють і тривожать героїню, чиє життя визначають материнство, вік, шлюб і соціальні очікування щодо жінки.
“Друга стать”, Сімона де Бовуар
Французька філософиня-екзистенціалістка найбільше відома цим феміністичним трактатом, який оголює патріархальну будову світу: чоловік — головний, суверенний, тоді як жінка — Інша. Впливова далеко за межами філософії, “Друга стать” стала одним із ключових текстів фемінізму другої хвилі — і залишається радикальною навіть сьогодні.
Заздрість тут виникає як тонка, але важлива лінія. Бовуар змальовує похмуру картину життя жінок, приречених на “скалічене” існування, позбавлених можливості реалізовувати власні задуми, вільно обирати та діяти відповідно до своїх бажань. Тому прагнення свободи може проявлятися в заздрості до чоловіків, які мають змогу реалізовувати себе — тоді як жінки змушені проживати власні бажання опосередковано, через романтичні стосунки та материнство.
Ця складна праця вислизає від однозначного визначення — так само, як і головний екзистенціалістський принцип Бовуар: існування передує сутності, а “жінкою не народжуються — нею стають”. Бовуар мимохіть показує, що жіноча заздрість може бути не особистою вадою, а наслідком соціального та історичного пригнічення.
“Проходження”, Нелла Ларсен
Роман Нелли Ларсен переносить нас до Нью-Йорка доби бурхливих 1920-х. У центрі — дві темношкірі жінки, подруги дитинства. Ірен обирає життя в Гарлемі з темношкірим чоловіком, тоді як Клер виходить заміж за расиста й стає частиною білого суспільства. Ларсен досліджує заздрість на перетині раси, гендеру та класу: Ірен дедалі сильніше захоплюється чуттєвою, елегантною Клер — і водночас життям, яке та собі дозволила.
“Заздрість і вдячність”, Мелані Кляйн
Для психоаналітикині Мелані Кляйн заздрість — не просто неприємна риса характеру, а природна частина дитячого розвитку. У цій знаковій праці вона розглядає її як прояв вродженої деструктивності — так званого інстинкту смерті, який може посилюватися під впливом несприятливих обставин. Водночас Кляйн пропонує несподівано просту противагу — вдячність: за власне життя і навіть за життя того, з ким ми себе порівнюємо. Замість того щоб карати себе за заздрість або стигматизувати це почуття, вона пропонує культивувати вдячність — основу, без якої неможливі здорові стосунки.