“Ти йдеш, мучишся, думаєш: “Боже, навіщо?”. А потім виставляєш в інстаграмі фото з підписом про найкращий день в житті – і плануєш новий похід”, – каже шеф-редакторка vogue.ua Віолетта Федорова. Вона захопилась хайкінгом і за 2,5 роки зробила 7 маршрутів. Про те, як хайкінг допомагає тримати в тонусі тіло й ментальний стан, Віолетта розповідає vogue.ua
, Violett Fedorova (@violettfedorova)
30 грудня 2023 року я сиділа в ужгородському барі. Дівчата з моєї компанії обговорювали плани піти на Лікійську тропу, яка простягається приблизно на 540 км у Таврських горах на південному заході Туреччини. Я з інтересом долучилася до розмови, але мені одразу без зайвих сантиментів сказали: “Ти не готова”. Немає більш дієвого методу мотивувати мене до дій, ніж сказати, що я чогось не можу. Тож ранок 2 січня я зустрічала в тренажерному залі. Прийшла з конкретним запитом – “зробити так, щоб спина витримала довгий похід з 18-кілограмовим рюкзаком”.
Специфіка Лікійського походу така: ти не набираєш великої висоти (максимум 900 м), але постійно переходиш із точки А в точку В – один марш-кидок може сягати 18 км – це 12 годин шляху. На собі несеш палатку, спальник і їжу на 6–7 днів — усе, що потрібно для життя в дорозі.
, | , (@doslidnytsi)
Підготовка до хайкінгу – теж спосіб побороти стрес
Щоб увійти в форму до походу, у мене було рівно три місяці. Я почала з класичних силових: один раз на тиждень – upper body, два рази – lower body. Спочатку тренувалась з власною вагою, потім – з обтяженнями.
За місяць додала два кардіо на тиждень. Брала дві гантелі по 4 кг кожна, ставила доріжку на нахил і марширувала вверх за правилом 5-12-30 (швидкість 5 км/год, нахил 12°, тривалість – 30 хвилин). Це береже коліна, добре тренує дихальну систему, спалює жир, але, на відміну від пробіжки, не пробуджує апетит.
До речі, цей спортивний режим лишається у мене незмінним досі. Хіба що безпосередньо перед походами десь за місяць я збільшую кількість кардіо до 4-х на тиждень, щоб тренувати витривалість.
Перший хайкінг: перемоги, поразки і відкриття
В той мій перший похід на Лікійську тропу все пройшло добре, хіба що іноді не вистачало дихання, коли ми набирали висоту, – але, можливо, винна спека: 28-30 °.
Пам’ятаю момент, коли я майже плакала, бо не розуміла, як піднятися по майже вертикальній скелі з 16–18-кілограмовим рюкзаком. Дівчата показували, куди ставити ноги, одна за одною, і я полізла. Коли нарешті вибралася нагору й подивилася вниз, одразу зателефонувала додому.
Цього року ситуація повторилася в Татрах, на висоті 2300–2400 метрів. Завдяки підказкам дівчат, за якими я повторювала рухи, все врешті вийшло. Але планую добре попрацювати на скалодромі та на реальних скелах. Адже не довіряю своїм ногам і не завжди бачу, – іноді це сильно сповільнює .
З яких маршрутів варто починати
Лікійська тропа, по якій ми йдемо 70-100 кілометрів, вже третій рік поспіль залишається одним з найулюбленіших моїх маршрутів: повертаючись сюди, легше відслідковувати прогрес. Природа нагадує Крим: гори тут дуже близько до моря, багато скель і хвойних дерев. Я провела в Криму все дитинство, тому щоразу маю відчуття, ніби повертаюся на дачу.
, | , (@doslidnytsi)
Ще одна перевага — можливість потрапити в літо. Коли вдома в квітні ще холодно, у Туреччині вже близько +27 і можна купатися в морі. Близько, відносно недорого і значно тепліше, ніж у Європі в цей період.
Нарешті, маршрут офіційний, добре промаркований, його можна проходити в обох напрямках. Ми ходимо західною частиною, бо там більш мальовничі пейзажі і можна частіше спускатися до моря. Східна частина складніша: стежка швидше відходить від узбережжя і проходить на висоті.
Елементи екстриму: Via Ferrata
Найскладнішим трекінговим маршрутом для мене стали Татри. Спочатку ми перейшли першу гряду 2350 м, спустилися до будиночка, переночували, а наступного ранку вирушили далі — на 2400 метрів, де починається Via Ferrata.
Via Ferrata — не просто хайкінг, а скелелазіння: на скелях встановлені металеві скоби й ланцюги, за які треба триматися, і подекуди потрібно пролізти так 100–200 метрів. Деякі туристи примудряються долати ці переходи навіть з дітьми.
Зірватися можна, але краще цього не робити: викликати гелікоптер у Словаччині коштує від 4 тисяч євро, а у Швейцарії — близько 15 тисяч. Крім того, звичайна туристична страховка найчастіше не покриває нещасні випадки на Via Ferrata.
Де на хайкінгу чатує небезпека
Одна з дівчат нашої компанії, американка, перед походом оформлювала собі страховку, де серед пунктів відшкодування у разі настання страхового випадку значився $1 млн. на репатріацію тіла. Це було доволі потішно. З одного боку.
В горах погода — питання безпеки. Цього року на першому дні походу почався град, а потім гроза. Ми були високо, де блискавка особливо небезпечна, тому вирішили перечекати. Зайшли в кущі й близько сорока хвилин перечікували грозу. За цей час невеликий струмок унизу перетворився на річку, і його довелося форсувати. Такі моменти нагадують, що в горах головне — не геройство, а вміння вчасно зупинитися.
Щодо тварин, то в Словаччині ми враховуємо можливість зустрічі з ведмедем: на рюкзаках у нас висять дзвіночки, хоча самі ведмедів ми не бачили. У Туреччині одного разу зустріли скорпіона — він, здається, злякався нас більше, ніж ми його. Лисиці траплялися частіше, але до диких тварин ми не наближаємося. Взагалі дівчата свідомо обирають для маршрутів весну або осінь: улітку в Туреччині може бути до 50 градусів, а восени активнішими стають скорпіони та змії. Щодо людей, то ми зазвичай ходимо групою і не ночуємо в зовсім безлюдних місцях, тому особливого страху немає. Зі спеціальних засобів беремо звичайний захист від кліщів та інших комах.
Яке екіпірування потрібне для хайкінгу
Організатори заздалегідь надають список необхідного: полегшені намети, кілька шарів одягу, захист від дощу, ліхтарики, трекінгові палиці (звичайні коштують десь півтори тисячі гривень, карбонові — близько 160 євро), спеціальний посуд і екологічні шампуні та гелі для душу, адже в походах важливо забирати із собою все сміття. Знадобляться окуляри, які захищають від бліків та сонця, сублімована їжа (частину продуктів — сир, хліб, овочі, перекуси — можна купувати дорогою в місцевих).
Потрібне гарне взуття з надійним зчепленням, передусім із підошвою Vibram або аналогічним протектором, – особливо коли йдеш із вагою. Високий черевик краще фіксує ногу й захищає її на складному рельєфі. Таке обійдеться приблизно в €400, і на цьому економити не варто.
, | , (@doslidnytsi)
Не завадять трейлові кросівки. Необхідний рюкзак, для жінок – з “жіночою” спинкою (анатомічно адаптований під вигини статури).
Коли я підрахувала всі свої інвестиції, то подумала, що за ці гроші можна було б добре відпочити в п’ятизірковому готелі.
Побут, аптечка і гігієна на хайкінгу
Перед першим походом головне питання було: як там із гігієною? Відповідь дівчат була проста: ніхто не помер, і ти не помреш. Зараз у магазинах є все необхідне, а що два дні ми ночуємо в кемпах із душем — нехай він часто й прохолодний.
Якщо кемпу немає, виручають спеціальні великі вологі рушники. Ті, хто ходить довше, використовують портативний душ.
Необхідні засоби краси можна взяти з собою в маленьких баночках. Тож ритуали лаконічні: зранку — нанести протисонцевий засіб, почистити зуби, заплести косу й рушати. Головне — все сміття, включно з використаними серветками, забирати із собою.
Зазвичай у групі є спільна аптечка. Тому ми заздалегідь домовляємося, що в ній має бути: бинти, мазі, засоби від розладів шлунка, температури тощо. Все особисте кожен бере із собою окремо.
У походи ми беремо джетболи — це така чашка з горілкою, яка дозволяє закип’ятити воду й приготувати собі щось гаряче. Газовий балон купуємо вже на місці, бо в літак з ним не можна. А далі все просто: гаряча вода для чаю, кави чи навіть щоб умитися. Дівчата, які п’ють каву, беруть дріпи — зараз є все необхідне для комфортного походу.
Важлива винагорода після походів – хороший готель зі спа. Це особливе задоволення після кількох днів у горах.
Як захиститися від сонця в горах
Навіть у +35 ° я обираю легкий одяг із довгими рукавами, в ідеалі — ще й із коміром. Так комфортніше і добре захищає від сонця. З протисонцевих засобів обираю легкі, багатозадачні продукти з SPF 50, які можна наносити не лише на обличчя, а й на відкриті ділянки тіла.
Важливо не забувати про руки: коли тримаєш трекінгові палиці, сонце потрапляє саме на кисті. Не варто забувати і про вуха, особливо якщо в якості головного убору – бейсболка, а не панама.
Як хайкінг увійшов в поп-культуру
Хайкінг стає дуже модним: образи для походів – великий тренд в інстаграмі. Я теж підпала під його вплив: вдягнула ефектні рожеві штани-аладдіни. Щоправда, це не дуже зручно — можна перечіпитися.
, Violett Fedorova (@violettfedorova)
Навіть зачіски для походів стали окремим трендом — дівчата роблять спеціальні коси, плетіння. Хайкінг буквально увійшов у масову культуру.
Мені здається, це не випадково. Після першого свого походу я зрозуміла, наскільки він перезавантажує голову. Протягом всього походу ти думаєш тільки про те, як не впасти, як подолати відстань, як поставити ногу, і в якийсь момент настає перезавантаження. Ти концентруєшся на тому, що відбувається тут і зараз, і перестаєш думати про інше. Тому особисто для мене хайкінг — це краще за психотерапію. Повертаюсь додому з чистою, світлою головою. І планую нові походи.
Крім того, в горах можна зустріти дуже цікавих людей. Керівники бізнесів, стартапери, модна публіка – походи захоплюють всіх. Саме звідти я привезла кілька прекрасних знайомств.
Сьогодні у мене в планах – Монблан, де доведеться йти на висоті 4 тис. метрів (на маршруті є місця, де буде потрібно йти в “кішках”), а також Арарат. Він вважається найлегшим з п’ятитисячників, особливо, коли є досвідчений гід. В листопаді буде Ла Гомера — невеликий острів на канарському архипелагу з дуже красивим хайкінгом на висоті 1500 м. Я продовжую планувати все нові маршрути. Адже в хайкінгу мене захоплюють не стільки краєвиди, скільки набутий спокій та відчуття “Я це зробила!”.