83-й Венеційський кінофестиваль представив “Бункер” – третю стрічку Флоріана Зеллера, сімейну драму з політичним підтекстом. У фільмі Хав’єр Бардем виконує роль всесвітньо відомого архітектора, якого технологічний мільярдер наймає для будівництва розкішного бункера. Пенелопа Крус грає його дружину, чия віра в чоловіка поступово руйнується через це замовлення.
Для Бардема і Крус це дев’ята спільна робота, а для Зеллера – перший сценарій, не заснований на його власній театральній п’єсі. Кінокритикиня Соня Вселюбська зазначає, як бездоганний тандем подружжя прикрашає доволі прозорий сюжет.
У дорогому лондонському ресторані за столом сидить компанія друзів, і присутні слухають зворушливу історію першого побачення. Жінка ділилася чимось дуже особистим зі свого минулого, а чоловік, розчулившись, не стримав сліз. Вважаючи це виявом його щирості, вона поцілувала його. Пізніше чоловік зізнається, що плакав насправді через алергічну реакцію на кота, який застрибнув йому на штани. “Навіть найкрасивіші історії кохання починаються з непорозуміння”, – підсумовують присутні.
Пара, Мігель і Софія, перебуває у шлюбі вже сімнадцять років. За ідеальною картинкою їхнього сімейного життя, здавалося б, не криються великі трагедії. Мігель, всесвітньо відомий архітектор, працює у “мінімалістичному органічному стилі” та свідомо ставить родину на перше місце. Сніданки донькам зазвичай готує він, поки Софія, редакторка художньої літератури, вирушає до офісу. Однак, подальші сцени фільму натякають на меланхолійний стан Софії, який може бути знайомий тим, хто, перебуваючи у щасливих стосунках, відчуває певну порожнечу.
Сімейні драми, що досліджують цінність взаємопідтримки на тлі життєвих випробувань у вищому суспільстві, є наскрізною темою у творчості Флоріана Зеллера. Його дебютний фільм “Батько” з Ентоні Гопкінсом вважається одним із найкращих кінострічок про деменцію. Наступна картина, “Син”, з Г’ю Джекманом у головній ролі, розповідає про батька, який намагається допомогти синові, що страждає від глибокої депресії.
“Бункер” став першим фільмом Зеллера, створеним не за його театральною п’єсою. Сюжет частково запозичує елементи аргентинського фільму “Чоловік по сусідству” (2010), який розповідає про конфлікт між сусідами. Зеллер додав до цієї структури новий шар, натхненний новиною про те, що Марк Цукерберг будує бункер на Гаваях. Ця ідея була інтегрована в оригінальний сценарій, прив’язавши історію до актуального суспільно-політичного контексту.
Прототип Цукерберга, мільярдер у виконанні Пола Дано, звертається до Мігеля із замовленням побудувати бункер. Необмежені бюджети та повна свобода дій захоплюють архітектора, адже це унікальний творчий виклик. У фільмі є сцена, де Мігель, натхненний, малює ескізи розкішного бункера, але абсурдність задуму повертає його до реальності. Ідея будинку мрії під час апокаліпсису викликає внутрішній конфлікт у архітектора, хоча він і не відкидає пропозицію.
На тлі цих роздумів виникає ще одна проблема. Зі скляного фасаду їхнього розкішного будинку видно сусідський будинок, де одного ранку з’являється діра. Сусід, чоловік невеликого достатку, просто пробиває вікно, щоб впустити світло у свою комору. Мігеля обурює не тільки вторгнення в приватний простір, а й, на його думку, недолугий дизайн території. Він легко зривається на сусіда з погрозами. “Я не впізнаю тебе”, – каже спантеличена Софія, спостерігаючи за поведінкою чоловіка.
Важко стверджувати, що “Бункер” пропонує оригінальні ідеї. Багатошарові метафори очевидні вже з самої назви та озвучуються персонажами. Бункер, який Мігель вагається будувати, насправді вже існує – він сам живе у власному соціальному бункері, відгородившись від світу та забувши про базову людську емпатію. Сад їхнього розкішного будинку навпроти бідного сусідського будинку стає символічним простором, де стикаються моральні кодекси вищого та нижчого класів. Саме це зіткнення протягом фільму заважає Мігелеві прийняти рішення. Попри певну передбачуваність сюжету, “Бункер” є вишукано виконаним і чудово зіграним фільмом. Особливо вражає робота сет-дизайнера: неймовірно красивий будинок, насичений червоними відтінками та просторі спальні, що багато говорять про культуру та емоційний стан героїв.
Зеллер – майстер перенесення театральних талантів у кіно. Це проявляється у його сценарії та роботі з акторами. Довгі діалогові сцени зняті статичною камерою, яка часто фокусується на скляному фасаді будинку, де драма розгортається, мов на театральній сцені. “Речі зберігаються довше, коли ти вважаєш їх крихкими”, – говорить героїня Крус чоловікові про їхній шлюб.
Пара познайомилася на зйомках фільму “Хамон, хамон” у 1992 році, і “Бункер” став їхньою дев’ятою спільною роботою в кіно. Динаміка їхньої гри на екрані вражає, і їхня присутність додає сценарію глибини.
Подружжя відоме своєю відкритою політичною позицією, особливо Бардем, який гостро критикує тоталітарні режими. Для них цей політично свідомий фільм – шанс донести своє послання світу, використовуючи власну популярність. У кульмінаційній сцені Софія благає чоловіка схаменутися та стати на правильний шлях. Можливо, замість того, щоб будувати бункер, варто переглянути власні цінності та зробити світ трохи кращим?
У дистопічній сучасності “Бункер” пропонує утопічну розв’язку: наполегливо шукати порятунок у сімейній любові та не втрачати надії на перегляд власних моральних принципів. У виконанні однієї з найяскравіших і наймудріших зоряних пар сучасності в це справді хочеться вірити.