Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні знову активізувалися дискусії щодо “українізації” топонімів. Проблема русифікації українських географічних назв існує тривалий час. Вже на початку 1930-х років було згорнуто політику українізації та відновлено русифікацію. У голодному 1933-му році розпочалася критика українського правопису, запровадженого мовознавцями в середині 1920-х та затвердженого наказом Народного комісара освіти УСРР 6 вересня 1928 року. Так званий “харківський” правопис враховував наддніпрянські та галицькі мовно-літературні традиції й суттєво відрізнявся від російського. Його авторів звинуватили в націоналізмі та спрямуванні розвитку української мови на польську й чеську буржуазну культуру. Багато з них були репресовані.
В американсько-українській газеті “Свобода” виходила серія публікацій “Мовний порадник”, яка містила правописні та граматичні рекомендації для українських письменників, журналістів, видавців та “робітників пера”. Автори, посилаючись на мовознавчі напрацювання, заохочували до переходу на питомо українські назви населених пунктів та географічних об’єктів.
Оригінальний правопис було збережено. Публікацію розшукав Данило Кравець — кандидат історичних наук, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
Багато старих українських географічних назв росіяни спотворили на свій лад, свідомо чи несвідомо. Ці спотворення є досить давніми, тому міцно вкоренилися в мові української інтелігенції, яка часом не знає інших назв, окрім зросійщених. Однак, стародавні українські назви збереглися в живій народній мові незмінними, особливо серед неписьменної маси, яка загалом мало піддавалася російським впливам.
За часів “українізації України” (точніше — її дерусифікації) постало питання чистоти наших географічних назв. Почали поступово розшукувати стародавні назви, приводити їх у відповідність до місцевих народних та російських офіційних назв. Врешті, Харківська правописна комісія з 1927 року ухвалила вживати географічні назви в їх стародавній формі, а не в зросійщеній.
Проте, багато “робітників пера” не знають цих українських географічних назв, особливо за межами Наддніпрянщини, тому частіше вживають зросійщені форми. Це ненормальна ситуація, і ми мусимо її уникати — писати географічні назви тільки в їх українській формі.
Подаю тут для практичного вжитку короткий словничок найважливіших відмін українських географічних назв від російських.
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Бердянка Берестя Бог, бозький Вільна, з Вільни Вінниця Вовча Ворскло Гумань і Умань, з Умані Дніпро Дністер Житомир Звенигородка Кам’янець Крем’янець Козятин Костянтинівка Кременчук, кременчуцький Куп’янка Літин Лубні, з Лубень Лятичів, -чева Маріюпіль Ніжен, з Ніжена і Ніжень, з Ніженя Одеса, одеський Озів, з Озова Озівське море Остер, з Остра Охтирка Прилука, з Прилуки Прип’ять Путивель Радомишель, радомиський Ромне, з Ромна Ростів над Доном Санджар Старокостянтинів Хвастів Чернігів Чигирин |
Бердянськ Брест Литовський Південний Буг Вільно, з Вільна Винниця Вовчанськ Ворскла Умань Дніпр Дністр Житомір Звенигородка Каменець Кременець Казятин Константиновка Кременчуг, кременчужський Купянськ Литин Лубни, з Лубен Летичев Маріуполь Ніжин Одесса, одесський Азов Азовське море Остьор Ахтирка Прилуки, з Прилук Припеть Путивль Радомисль Ромни, з Ромен Ростов на Дону Сенжари Староконстантинов Фастів Чернигів Чегирин |
Крім таких назв, маємо багато назв прикметникових для міст, містечок, сіл, станцій — вони закінчуються на -е, -ське, -цьке, -ове, -ене, -ине (для назв: село, місто, містечко), -ова, -ева, -ина (для назв залізничних станцій), тоді як у російській мові вони закінчуються на –о, -ськ, -цьк, -овош, -ева, -ино. Наприклад:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Алчевське Артемівське Біловідське Вознесенське Волочиське Гадяче, з Гадячого Дніпропетрівське Дубне, дубенський Здолбунове Лозова Луганське Луцьке і Луцьк Новоросійське Новочеркаське Печерське Пинське Рильське Рівно, Рівного Синельникове Слов’янське Старобільське |
Алчевськ Артемєнськ Біловодськ Вознесенськ Волочиськ Гадяч, з Гадяча Дніпропетровськ Дубно Здолбунів Лозовая Луганськ Луцьк Новоросійськ Новочеркаськ Печерськ Пинськ Рильськ Рівно, з Рівна Синельниково Славянськ Старобільськ |
Ці назви відмінюються як прикметники (так звана повна чи займенникова відміна): з Волочиського, Волочиському, під Волочиським, до Гадячного і ін., а не за російським зразком: з Волочиська, до Гадяча і т. ін. (іменникова відміна).
Тільки чисто російські географічні назви пишемо на –ськ: Красноярськ, Курськ, Омськ і ін.
Голосні о, е в закритому складі в географічних назвах обов’язково змінюються на і, чого слід дотримуватися в наших написаннях:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Дін, з Дону Дінець, з Дінця Ірпінь, з Ірпеня Київ, з Києва Конотіп, з топу Меджибіж, з –божа, меджибізький Таганріг, з Таганрогу, таганрізький Харків, з Харкова |
Дон Донець Ірпень Києв Конотоп Меджибож Таганрог Харков |
Грецьке закінчення –поль (поліс) у наших географічних назвах обов’язково змінюємо на –піль, але з –поля:
| Українська форма | Російська форма |
|---|---|
| Крижопіль, з –поля Мелітопіль Никопіль Севастопіль Симферопіль Ставропіль Тираспіль Ямпіль, з –поля |
Крижополь Мелітополь Никополь Севастополь Симферополь Ставрополь Тирасполь Ямполь |
У Галичині надзвичайно багато назв вживається в пресі та книжках не в стародавній рідній формі, а в польській; у цій же формі ці назви потрапляють на Наддніпрянщину, де їх сприймають як рідні. Це цілком ненормальна ситуація — необхідно видати словничок принаймні найголовніших назв у їхній щиро рідній формі, бо широка громадськість не знає, чи писати Тернів, Тернопіль, Санч, Сянік, чи, як і польською: Тарнув, Тарнопуль, Сонч, Санок і т. ін.
Ковель у літературній мові відмінюємо так: з Ковеля, в Ковелі й т.ін., а не з Ковля, в Ковлі.
Додам також, що назви: Волинь, Горинь, Гумань, Дермань і Казань — жіночого роду, а не, як у польській мові, чоловічого: рідна Волинь, глибока Горинь, гарна Дермань, далека Казань. Пишемо Бузьк, бузький, а не Буськ, буський.
Отже, вживаймо географічні назви тільки в українській формі.
Про те, як виникла мова, читайте у книзі “Загадка мови. Як ми розмовами проклали собі шлях із кам’яної доби” Стівена Мітена
Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва
Взято з “Мовний порадник” для редакторів, видавців і робітників пера. Свобода (Джерсі-Сіті), 17 січня, 1935
“Народ не жиє, а голодує”. Галицький економіст про становище українців у 1920-х
Детальніше 
“Іду на Ви”. Стаття Галактіона Чіпки 1934 року
Детальніше 
Михайло Скорик. Про назву “Бойки”
Детальніше 
“Макогін псевдо Розумовський”. Іван Монолатій
Детальніше 
Свіржський замок. Довбуш замість Д’Артаньяна
Детальніше 
Провідник “молодих націоналістів”. Спогад про Степана Охримовича
Детальніше 
“Львів – це не лише Вавилон, але й Содома Гомора”. Зі спогадів Степана Шаха
Детальніше 
“В господарській незалежности ми бачили найпевнішу основу самостійности”. Спогади про Жовкву на межі ХІХ-ХХ століть
Детальніше 
“Українська інтелігенція мусить не спати, а працювати”: 7 правил життя Євгена Чикаленка
Детальніше