Директор Національного театру ім. Івана Франка Євген Нищук разом із колективом створює новий культурний вимір, де класичні міфи та сучасні тексти допомагають осмислити воєнне сьогодення. Саме тут, 31 серпня, відбудеться головна подія цього літа — Vogue Ukraine Leaders Gala. Урочистий вечір присвячений виходу третього друкованого видання Vogue Ukraine Leaders 2026 і вшанує тих, хто робить позитивні зміни та закладає підвалини сильного майбутнього країни: професіоналів креативної індустрії, візіонерів, громадських діячів, правозахисників і дипломатів.
“Мені хочеться, щоб театр був внутрішньою потребою. Щоб, зустрівшись в офісі в понеділок, люди обговорювали за кавою прем’єри, а пропустити нову виставу Уривського, Петросяна чи інших режисерів означало б опинитися поза контекстом”, — розмірковує Євген Нищук. Директорові Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка 52 роки, в нього густе хвилясте волосся, голлівудська усмішка й ідеальна постава. Майже весь його час займає адміністративна робота, але він зізнається, що досі закоханий в акторство.
У 2015 році Нищук доєднався до трупи як актор, втіливши на сцені чи не найвідомішу свою роль – травмованого війною автомеханіка Роберта в інсценізації ремарківських “Трьох товаришів”. З 2016-го до 2019-го поєднував службу в театрі з посадою міністра культури України. Сьогодні Нищука можна побачити у класичних виставах “Три товариші”, “Моменти кохання”, “Украдене щастя” та у сміливих нових роботах. Події трагікомедії “Троянство” – нещодавньої прем’єри Давида Петросяна – розгортаються в наші дні навколо постановки “Енеїди”, яку готує команда вигаданого колективу.
Столична театральна тусовка іронічно називає цей спектакль “виставою про Нищука”: очільник франківців виконує роль карикатурного продюсера на ім’я Євген. Він блокує новації драматурга та патетично спрямовує команду на шлях “патріотичного переосмислення української класики”. “Я відкритий до експериментів і люблю іронію, — пояснює Нищук. — Вона допомагає зберігати здоровий глузд”.
До сьогодення звертається й нова робота зіркового режисера Івана Уривського “Одіссея-Меотида”, прем’єрні покази якої пройдуть 27 і 28 серпня. Вона створена у співпраці з першим корпусом Національної гвардії “Азов” – це перша вистава Уривського, у якій він прямо говорить про російсько-українську війну. Франківці постійно підтримують “Азов”, ініціюючи збори для полку. Торік на спільному з журналом Forbes аукціоні два приватні покази “Конотопської відьми” для бізнесів принесли мільйон доларів на підтримку “Азову”.
У виставі “Одіссея-Меотида” режисер поєднує в одній сценічній реальності класичну гомерівську історію повернення ветерана Троянської війни Одіссея додому, на Ітаку, з живим досвідом сучасної війни: у сюжет вплетені реальні історії оборонців Маріуполя, що пройшли облогу “Азовсталі”. “На жаль, у нашій історії багато трагічних і водночас героїчних сторінок, вартих світового міфотворення”, — ділиться міркуваннями Нищук. Він переконаний: у театрі війна має поставати не лише в документальних свідченнях, а й у міфі, що допомагає осмислити пережите.
“У нашій історії багато трагічних і водночас героїчних сторінок, вартих світового міфотворення”
“Усім відома історія 300 спартанців – а у нас були 300 крутян: студенти, які вийшли проти більшовицької армії Муравйова. 27 юнаків розстріляли в лісі – вони загинули разом, один із них співав “Слава Україні”. Про таке варто розповідати зі сцени”. Він має на увазі один із найтрагічніших епізодів української історії – бій на залізничній станції Крути на території сучасної Чернігівської області 29 січня 1918 року, коли близько 520 українських вояків і студентів протистояли чотиритисячному загарбницькому підрозділу більшовиків.
Найочікуваніша вистава осені – “Кассандра”, над якою працює зірка сучасного польського театру Гжегож Яжина. Її створено у співпраці театру Франка, драматичного театру імені Лесі Українки та громадської організації “СКЕНА”. У постановці режисер вибудовує історію на перетині давньогрецького міфу про троянську царівну-пророчицю, однойменної п’єси Лесі Українки та свідчень жінок про життя у воєнній Україні. П’єса створюється просто на сцені – під час репетицій і живих розмов з акторами театрів Івана Франка та Лесі Українки: Віталієм Ажновим, Акмалом Гурезовим, Ольгою Голдис, Тетяною Міхіною та іншими. Досвід українських жінок стає точкою відліку для переосмислення міфу про Кассандру, чиї пророцтва про наближення катастрофи залишилися непочутими. Події розгортаються в античності та в наші дні. Ці два світи поєднує Касс (її грає Наталія Кобізька) – жінка, яка одного дня втрачає пам’ять.
“Кассандра” – один із багатьох міжнародних проєктів Театру Франка в новому сезоні. Трупа готує виставу “Амадока” за романом Софії Андрухович у постановці французького режисера Жюля Одрі: київська прем’єра відбудеться у грудні, а згодом її покажуть у Парижі. “Перехресні стежки” Івана Уривського вирушать до Варшави, а Давид Петросян поставить у драматичному театрі Клайпеди шекспірівського “Коріолана”.
“Для театру це спосіб привернути до українських тем більше міжнародної уваги”, — каже Нищук. Напередодні інтерв’ю він повернувся з Авіньйонського фестивалю, де команда вперше презентувала “Амадоку”.
Національний театр Франка – не лише найзірковіша сцена країни, а й одна з найпродуктивніших у благодійних зборах. Торішні американські гастролі “Конотопської відьми” зібрали понад два мільйони гривень для Збройних Сил. З 2022 до 2024 року Євген Нищук служив в аеророзвідці на Миколаївському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині – і каже, що коли йдеться про підтримку армії, відчуває особисту відповідальність перед побратимами. “Я зсередини знаю, через що проходять захисники. Це неспівмірно з дискусіями про те, чи має мистецтво говорити про війну і як саме. Має, бо ми зараз переживаємо один із найжорстокіших епізодів нашої боротьби. Мистецтво не може бути відірваним від реальності. Водночас у театрі ми відчуваємо межу, за якою починається кон’юнктура”.
За два роки на директорській посаді Нищук залучив до розвитку театру партнерів – модне архітектурне бюро “Форма”, яке розробило новий дизайн фоє, та Sense Bank, який допоміг із ремонтом будівлі, зокрема з оновленням акторських гримерних. У театрі відкрили нову “Сцену під химерами”, облаштовану в колишньому декораційному цеху, спортивно-реабілітаційний зал і балетний клас.
“Навіть коли театр не про війну, він усе одно про війну. Хтось теж пережив десять годин тривоги, теж не спав через обстріл, а потім вийшов на сцену”
Ці можливості з’явилися ще й завдяки касовому успіху вистав франківців, зокрема театрального блокбастера “Конотопської відьми”. У листопаді 2024-го вона вперше поїхала до Кракова, а відтоді побувала в 43 європейських містах, на гастролях у США та Канаді. Міжнародним гітом стала постановка “Калігули”. Торік вистава взяла участь в Авіньйонському фестивалі, згодом стала одним із найобговорюваніших проєктів Дублінського театрального фестивалю, а цієї весни зібрала вісім аншлагів у Парижі, Берліні, Відні, Вроцлаві та Варшаві. Сьогодні франківці роблять ставку на “Макбета” Уривського – вже на початку наступного року його покажуть на шекспірівському фестивалі у польському Гданську.
Говорячи про “Калігулу”, Нищук особливо тішиться успіхами молодих акторів, які дедалі впевненіше заявляють про себе поза межами Театру Франка – на міжнародній сцені та в незалежних проєктах. Виконавець титульної ролі Олександр Рудинський цього літа знімається в Австралії в екранізації культового фантастичного аніме “Ґандам” для Netflix, а його колега Віталій Ажнов у травні презентував у Києві поетичне шоу “Сам”, яке пройшло з аншлагами.
Київський показ “Калігули”, що триває всього годину двадцять хвилин, нерідко тричі переривається повітряною тривогою – артистам складно витримувати це психоемоційно. “Навіть коли театр не про війну, він усе одно про війну, – зауважує Нищук. – Актори живуть тут і зараз – як усі інші люди. Хтось теж пережив десять годин тривоги, теж не спав через обстріл, а потім вийшов на сцену. У цьому є особлива близькість між виконавцем і глядачем – і тому сьогодні нам так потрібен театр”.
Стиль: Yuliia Ostapchuk
Зачіски та грумінг: Daria Zhadan
Продюсерка: Mariia Nikolaienko
Освітлення: Mykola Zakrevskyi