27 серпня Театр Франка відкриває сезон прем’єрою, про яку культурний Київ говорить усе літо: це “Одіссея ~ Меотида” Івана Уривського, створена у співпраці з першим корпусом НГУ “Азов”.
Редакція українського Vogue провела кілька днів на репетиціях та поспілкувалася з командою про те, чому про сучасну російсько-українську війну складно говорити в театрі та як у цьому може допомогти античний міф.
Гомерівська “Одіссея” про пригоди царя Ітаки та його десятирічні поневіряння в пошуках дому датується VIII століттям до нашої ери – значно пізніше за події, про які пише Гомер. П’єса “Одіссея ~ Меотида”, яку поставив Уривський, написана у 2025 році драматургом та військовослужбовцем Олексієм Доричевським, який, на відміну від Гомера, є безпосереднім свідком подій: 24 лютого 2022 року Доричевський, тоді актор Театру на Лівому березі, мав виходити на сцену рідного театру, але замість цього зібрав рюкзак та мобілізувався, на декілька років залишивши свій дім, дружину, дітей. Як і герой вистави, він все ще не повернувся додому – його служба триває.
В “Одіссеї ~ Меотида” залишили приблизно 30% тексту Гомера, зосередившись на мотиві повернення героя додому, і поєднали класичний міф з реальними історіями оборонців Маріуполя. У цьому і сила цієї вистави, і її головна колізія: як говорити сьогодні про події, свідками або учасниками яких ми є? Як не зробити ще болісніше тим, хто був у пеклі “Азовсталі” – а потім спостерігатиме за переказаними історіями про це пекло із глядацької зали?
Ідея вистави народилась всередині “Азову” як “спроба зафіксувати історію військового корпусу та історію цієї війни”, каже Максим Золоєдов, продюсер постановки, який курує напрямок культурної дипломатії та міжнародних проєктів “Азову”. У підрозділу не було мети робити документальну виставу, адже це було б “занадто болючим”, натомість хотіли дати проєкту більше “свободи та художньості”. Що ж, здається, режисер Іван Уривський, який подарував нам наповнену символами “Безталанну”, іронічну “Конотопську відьму”, холодно-технологічного “Макбета” і має талант говорити про вічні теми насамперед образно і естетично, а іноді і трохи відсторонено, для цього пасує ідеально.
Сам режисер каже, що отримав першу пропозицію від “Азову” ще рік тому, але спочатку відмовився. “Подумав, що це мені не під силу. Я не вмію говорити про війну, я все-таки роблю більш абстрактні вистави… А потім вирішив: треба вчитись і ризикувати”.
Уривський описує процес роботи над виставою як “складний та кайфовий”. Перші складнощі почались, коли він “шукав свого Одіссея” – героя, який у своїй психофізиці одночасно втілює і епічний гомерівський міф, і сучасного оборонця, чоловіка зі своїми страхами, болями, почуттями. Зрештою головну роль втілюють два актори: 41-річний актор театру Франка Акмал Гурєзов, зірка вистав Уривського, з яким режисер працює вже над сьомою спільною роботою після гучних “Калігули”, “Макбета”, “Марії Стюарт”, “Безталанної”, та 35-річний Данііл Мірешкін, що з 2022 року служить у підрозділі “Азов”.
Працюючи над п’єсою, драматург Олексій Доричевський провів десятки інтерв’ю з оборонцями Маріуполя, а також їхніми родинами – зокрема, спілкувався з дружинами оборонців, що в травні 2022 року їздили на аудієнцію до папи Римського. “Інтерв’ю з оборонцями зазвичай сфокусовані на свідченнях про події, мені ж хотілось поговорити з ними просто як з людьми”, – каже Олексій Доричевський. – Що з тобою відбувається? Що ти відчував чи відчувала, перебуваючи “там”? Серед всього цього емоційного шуму театр може лише цим виграти: зазирнути всередину людини, поговорити про почуття”.
Саме тому центральною героїнею наряду з Одіссеєм є Пенелопа (акторки Дарія Легейда та Марія Рудинська). Її чекання є дієвим: вона уособлює всіх українських жінок, чиї близькі на фронті, в полоні чи зникли безвісті. “Це не акторство в класичному розумінні”, – каже 33-річна Дарія Легейда. – “Треба зібрати увесь особистий досвід та прожити його на сцені”. Чоловік Дарії, актор Дмитро Сова, в 2022 році долучився до війська.
Дія вистави розгортається у двох вимірах – світі Пенелопи та Одіссея, який разом з побратимами намагається дістатися додому, – і у двох часових реальностях – античному світі та сьогоденні. Найбільший біль вистави у тому, що ці світи в реальності не перетинаються, і омріяного Одіссеєм повернення не відбувається. Але, як не дивно, пережити цей біль глядачеві, зокрема, допоможе апелювання до міфу Гомера. Уривський каже, що вони свідомо використовують частини тексту класичної “Одіссеї”, адже це “створює певну дистанцію – так трохи легше переживати те, через що ми проходимо сьогодні”.
Проте уважний глядач, добре знайомий з історією “Азову” та подіями, які відбувались в Маріуполі в 2022 році, або з географією міста, розділеного річкою Кальміус (до теми річки, а також Меотиди, що є давньою назвою Азовського моря, відсилає пліт Одіссея та його побратимів, яких втілюють актори Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Андрій Самінін та Роман Ясіновський) навіть в абстрактних моментах впізнає реальні факти.
Так, одна з найбільш щемких сцен вистави відбувається в дитячому садочку (а, можливо, в уяві Одіссея), коли той приходить забрати свого сина Телемаха, але вихователька підступно питає: хто ви? за ким прийшли? Роль вихователькі яскраво втілюють артисти Віталій Ажнов та Дмитро Чернов, але не будемо спойлерити щодо їхнього персонажа. У сцені є відсилання до подій, що сталися 17 лютого 2022 року, коли російські війська обстріляли з важкої артилерії дитячий садок “Казка” у Станиці Луганській в Луганській області. В садочку на той момент перебували діти та волонтери. Це було сигналом про загострення ситуації на Донбасі – через сім днів почалось повномасштабне вторгнення.
“Мотив Телемаха у виставі для мене особливо важливий”, – розповідає драматург. – У мене двоє дітей, і для мене тема повернення – це якраз шлях до родини. Один із побратимів Одіссея у виставі говорить фразу: “Я ще чую крик “тато” у своїх вухах. Для мене це дуже боляче: коли я приїздив на кілька днів зі служби в Київ, а потім мусив повертатись на фронт, виходив з дому, а за дверима чув: “Тато, не йди”. Чи коли я приходив за дітьми в садочок, але навіть не знаю імен виховательок, і мене питали: “Ви за ким?” Я тоді відчував, що в цьому цивільному світі я ніби чужий”.
Найбільша цінність вистави “Одіссея ~ Меотида” у тому, що це спроба поговорити про почуття та об’єднати людей з різними досвідами: цивільних та військових, українців, які обрали лишитись, та тих, хто обрав поїхати, жінок, що чекають, або жінок, що щонеділі виходять на мітинги з нагадуванням про військовополонених.
Акторка Олена Хохлаткіна, яка втілює роль матері Одіссея Антиклеї, каже: театр мусить говорити про війну, адже “якщо ти її не згадуєш, ти просто її скасовуєш”, але способів може бути безліч – навіть у французькій комедії можна знайти спосіб висловитися про наш біль. Зокрема, про біль повернення, адже майже кожен актор у цій виставі має свою власну історію повернення або його неможливості. “У моєму випадку фізично повернутись додому неможливо, адже мій дім знищено” – каже Олена, яка 15 років прожила в Донецьку та працювала в Донецькому драматичному театрі, але з початком війни у 2014-му була змушена залишити дім.
Для актора Акмала Гурєзова ця вистава теж про пам’ять і дім. Уривський запросив його на роль Одіссея зі словами “робота буде дуже складною, але цікавою”. Акмал каже, що, готуючись до ролі, найбільше боявся, аби не вдатися до надмірної героїзації персонажа. “Мені хотілось зробити його людиною, не супергероєм. Показати, що він відчуває, коли залишається сам, чого боїться, за ким сумує, що з ним зробили роки війни. Цікаво шукати в ньому сучасну людину, яка переживає цю війну і хоче повернутись додому. І тоді він для мене стає близьким”. Акмал народився в Таджикистані, виріс у Донецьку, а його мати сьогодні перебуває в окупації в Донецькій області.
Про спільність досвідів і почуттів говорить і виконавець ролі Одіссея Данііл Мірешкін, у минулому актор, а тепер – офіцер 12-ї бригади спеціального призначення НГУ “Азов”, піхотинець. “Одіссей шукає спокою – ззовні і всередині. Як і всі ми. Ми звикли сприймати його як героя, але наша історія демонструє, що у війську багато звичайних людей – звичайних людей у незвичайних обставинах”.
На запитання про підготовку до ролі він з посмішкою каже: “Готувався чотири роки у війську, підходить?” та зізнається, що найважче у роботі було повертатись до травматичних подій та транслювати це назовні, зі сцени. Проте Мірешкін упевнений, що “Одіссея ~ Меотида” може бути терапевтичним досвідом: і для військових, адже на фронті немає можливості прорефлексувати травматичний досвід, і для глядачів.
А на питання, як грати Одіссея після гучного фільму Нолана та Метта Деймона, Мірешкін лаконічно каже: “Ми не можемо конкурувати, бо в Метта Деймона немає військового досвіду. У нас різні “Одіссеї”.
Дарія Слободяник