Дебютний роман Донни Тартт «Таємна історія», що вийшов у 2009 році, спочатку залишився майже непоміченим. Лише після здобуття письменницею Пулітцерівської премії за «Щигла» у 2014-му, на першу книгу звернули належну увагу.
Тартт завершила роботу над «Таємною історією» у 1992 році. Роман присвячений її близькому другу Брету Істону Еллісу, автору «Американського психопата». Вони разом вивчали класичну філологію у престижному Беннінгтонському коледжі. Елліс високо оцінив книгу, допоміг з її публікацією і згадав про «Таємну історію» у своєму романі «Правила привабливості».
«Таємна історія» — це класичний «університетський роман». Дії відбуваються у вигаданому Гемпденському коледжі у штаті Вермонт, що нагадує Беннінгтон. Атмосферу Вермонту та краєвиди Тартт описує майстерно.
У центрі сюжету — п’ятеро студентів, які вивчають давньогрецьку мову. Головний герой Річард прагне увійти до цієї закритої групи. Вони цитують античних мислителів, спілкуються грецькою та заглиблюються у філософські трактати, ніби живучи в іншій реальності.
З першого абзацу Річард ставить питання: «Чи існує таке явище, як “трагічна вада” — зловісна темна тріщина, що проходить крізь усе життя, — поза межами літератури?». Його турбує, чи існує гамартія насправді. Це питання супроводжуватиме читача протягом усієї книги.
Сюжет розпочинається з убивства. Читачеві відомо, хто загинув, як саме та хто скоїв злочин. Подальше оповідання — це погляд у минуле, розкриття ланцюжка подій, що невідворотно призвели до трагедії, та її фатальних наслідків.
Імена героїв свідомо відокремлюють їх від другорядних персонажів, підкреслюючи їхню інакшість: Генрі, Френсіс, Чарльз, Камілла, Едмунд і Річард. На противагу їм, другорядні персонажі мають буденні імена: Джуді, Клоук, Джад, Френк. Це також контрастує з їхнім зовнішнім виглядом.
Історії про вбивства не є новиною в літературі, як-от «Мотузка» Патрика Гамільтона. Однак «Таємна історія» не є виключно детективом чи трилером. Роман запозичує елементи цих жанрів, майстерно вплітаючи їх в основну оповідь. Із наближенням до фіналу напруга стає майже фізичною.
Роздуми героїв про «право мати» — бути вершниками доль, які своїм злочином можуть зробити світ кращим, — знову порушують тему гамартії.
У книзі багато ніцшеанських мотивів, цитат із платонівських діалогів. Роман хочеться перечитувати, аналізувати та шукати приховані алюзії.
У дебютній роботі Тартт, як і в текстах Елліса, багато алкоголю та різних речовин, що походить з беннінгтонських часів. Книга справляє на читача п’янкий ефект, а фінал приголомшує. Це схоже на шекспірівську трагедію з елементами «Злочину і кари». У романі можна вловити відлуння «Повернення в Брайдсгед» Івліна Во, «Мага» Джона Фаулза та «Вакханок» Евріпіда. Це література, про яку хочеться говорити та яку хочеться розбирати на цитати.
«Таємна історія» та «Щигол» — дуже різні книги, відмінності проявляються в інтонації та стилістиці тексту, хоча спільні риси теж можна знайти.
Назва «Таємна історія» бездоганно підходить роману, відсилаючи до кількох сенсів, зокрема до праці Прокопія Кесарійського. Такі книги — рідкість у сучасній літературі. Попри неприязнь до «Щигла», «Таємна історія» справила сильне враження і стала однією з найкращих книг у читацькому досвіді.