У Маліївцях на Хмельниччині тривають археологічні розкопки, під час яких досліджують територію давнього скельного монастиря. Він розташовувався неподалік Малієвецького водоспаду, сама скеля з водоспадом є частиною стародавнього печерного сакрального комплексу. У скелі досі можна побачити церкву, прорубану в травертині, а в її основі — капличку.
Малієвецький обласний історико-культурний музей, за ініціативи якого проводяться дослідження, співпрацює з ГО «Україна Інкогніта». Експедицію очолює кандидат історичних наук, керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло Нечитайло.
«Ми мріяли про ці дослідження майже від перших днів існування нашого музею, — розповідає директорка музею Анастасія Донець. – Кілька років працювали над реалізацією цієї мрії, долаючи організаційні, бюрократичні та фінансові виклики».
Печерний монастир у Маліївцях існував протягом кількох історичних періодів, а його найдавніша історія може сягати часів Київської Русі. Невідомо, коли саме прорубали печери в м’якому травертині, як і їхні початкові розміри та кількість. Значну частину скелі, разом із печерами, було знищено у XX столітті під час використання її як каменоломні.
Після руйнування обителі у XVII столітті (причини — Хмельниччина або турецька навала — невідомі) монастир відновили у 1708 році як унійний, що належав Чину святого Василія Великого. За часів василіан скелю з печерами перетворили на штучний водоспад.
Олександр Пшездецький у своїй книзі «Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc i czasów» (1841 р.) описував ці території як «каскад, що спадає до саду на 48 стоп висоти, краплиста завіса двох печер, видовбаних у скелі, з вівтарями і статуями святих».
Як свідчить цитата, на першу половину XIX століття водоспад вже існував, а в печерах зберігалися сакральні фігури. В «нижній» печері, що, ймовірно, слугувала ченцям як каплиця, за свідченнями дослідників та старожилів, раніше стояла фігура святого Онуфрія. Сьогодні вона розташована над скелею біля джерела, що живить водоспад.
Після ліквідації монастиря російською владою його храм використовували як парафіяльний. Більшість монастирських споруд занепали. Храм і дзвіницю було знищено у 1930-х роках. Рештки монастирських будівель можна було побачити ще наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років.
Метою археологічних досліджень було виявлення залишків монастирської дзвіниці для подальшого дослідження та музеєфікації. Приблизне місце її розташування стало відомим завдяки досліднику Малієвецького музею Дмитру Баб’юку, який знайшов у архівах фотографію монастиря початку XX століття.
Фундамент дзвіниці був знайдений вже під час закладення першого шурфу.
«Ми не очікували побачити такі потужні рештки, — ділиться Павло Нечитайло. – Це більше нагадує основу оборонної вежі. Товщина мурів сягає майже двох метрів (1,7+ м), а технологія будівництва, що використовувалася з давньоримських часів, — коли середину основи, складеної з величезних блоків, заповнюють бутовим каменем, – характерна саме для оборонних споруд. Ця технологія застосовувалася в епоху Середньовіччя та Нового часу».
На думку істориків, основа дзвіниці датується кінцем XVII – початком XVIII століть.
Поруч із основою дзвіниці виявлено підмурівок невідомої споруди.
«Найімовірніше, вона давніша за дзвіницю, — зазначає Павло Нечитайло. – Але детальніше дослідження цієї загадки заплановано на наступний рік».
Зі східного боку решток дзвіниці археологи знайшли значний шар зішкребеного тиньку зі слідами розписів.
Павло Нечитайло припускає, що це може бути наслідком ремонту храму, коли він перейшов від унійного до парафіяльного храму Російської церкви. «З великою долею ймовірності можна припустити, що старі унійні розписи виявилися неканонічними для російського православ’я. Тому тиньк із розписами збили й використали для підсипки мурів дзвіниці».
Археологи виявили два основних культурних шари: один належить православному монастирю другої половини XVII століття, а верхній – XVIII століттю, періоду унійного використання обителі.
Крім того, під час розкопок знайдено фрагменти давньоруської кераміки. «Ця кераміка підтверджує мою гіпотезу, що Малієвецький монастир є одним із найдавніших на Поділлі, — каже Павло Нечитайло. – Ймовірно, він датується XII–XIII століттями, як і Бакотський».
Павло Нечитайло пояснює, що фресковий розпис, знайдений під час археологічних розкопок, є сенсацією: «Зазвичай його виявляють в уцілілих пам’ятках. На території Поділля знахідки фрескового живопису були виявлені під час досліджень Бакотського монастиря Володимиром Антоновичем наприкінці XIX століття».
Також виявлено невеликі уламки кераміки трипільської культури. Чи пов’язана територія монастиря з цим періодом, чи фрагменти були завезені пізніше, поки що сказати складно.
Під час перебування кореспондента «України Інкогніти» на місці розкопок було зроблено знахідку: на глибині 2,2 метра біля основи дзвіниці відкопано скіфський бронзовий наконечник стріли.
Це поки єдиний скіфський артефакт, і його зв’язок із цією територією потребує додаткових досліджень. Втім, поява скіфських знахідок тут не дивує, адже неподалік Маліївців відомо кілька курганів того періоду.
Розкопки проводяться в рамках польової практики студентів Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Керівник практики – археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін академії Сергій Семенчук.
«Ця практика надзвичайно важлива для наших студентів, – каже Сергій Семенчук. – Майбутні вчителі історії мають можливість наживо доторкнутися до нашого минулого. Дослідження у Маліївцях охоплюють майже всі періоди від княжих часів до XIX століття, що дозволяє студентам власноруч знайти різнопланові артефакти. Це минуле стає для них не просто мертвими рядками підручників, а живою спадщиною».
Сергій Семенчук також наголосив на важливості проведення експедиції під час повномасштабного вторгнення: «Росіяни прагнуть забрати у нас нашу історію та замінити її своїми фальсифікаціями. Натомість наші студенти своєю працею долучаються до збереження та вивчення справжньої історії України».
Експедиція триватиме до 21 червня. Остаточні висновки розкопок будуть відомі після наукового опрацювання результатів.