У Музеї Однієї Вулиці на Андріївському узвозі триває виставка унікальної колекції посмертних масок видатних та відомих людей. Ця експозиція вирізняється тим, що поряд представлені як українські діячі, так і іноземні знаменитості, тоді як подібні виставки зазвичай обмежуються національним контекстом.
Колекція була започаткована у 2002 році, а перша виставка відбулася у 2003-му. З кількох десятків експонатів збірка виросла до понад 350 одиниць.
Посмертні маски є цінними не лише як відбиток обличчя видатних особистостей. Часто їх створювали професійні скульптори, що робить ці виливки творами мистецтва. Існує навіть окремий напрям колекціонування посмертних масок.
«Наша збірка почалася з кількох масок, знайдених у київських художніх майстернях, — розповідає директор музею Дмитро Шльонський. — Спочатку збирали все підряд, але згодом вирішили зосередитися лише на оригіналах або перших копіях з оригіналів».
Оригіналами вважаються відливки, зроблені безпосередньо з форми, знятої з обличчя. До колекції входять такі або дуже старі копії XIX–ХХ століть: маски Тараса Шевченка, швейцарського педагога Іоганна Песталоцці та англійського органіста Волтера Перрота, автора музичної обробки «Київського кондака».
Маски надходять до колекції різними шляхами: від закордонних музеїв, від скульпторів, які їх створювали, або від нащадків. Наприклад, маску Дмитра Шостаковича передала донька скульптора Нікогайоса Нікогосяна, а маску художника Мартироса Сар’яна — його онука. Музей також купує експонати на аукціонах, як-от маску Волтера Перрота на eBay.
Історія маски Лесі Українки нагадує детектив. Тривалий час вона вважалася «маскою невідомої жінки» і зберігалася в діаспорі. Кілька років тому до львівського музею Соломії Крушельницької її передав анонім. Копію для Музею Однієї Вулиці виготовив скульптор Петро Дзиндра. Експертиза підтвердила автентичність маски, про існування якої раніше не було відомо.
Ймовірно, маска зберігалася в родині Лесі Українки та була вивезена до Європи її сестрами. Згодом вона потрапила до людей, які, не знаючи, чиє обличчя зображене, але відчуваючи зв’язок з Україною, повернули реліквію на Батьківщину.
Особливе місце в колекції займає посмертна маска Тараса Шевченка.
Довгий час після смерті Кобзаря нічого не було відомо про зняття з його обличчя посмертної маски. У 1877 році цією справою зацікавився учень Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Опанас Сластіон (1855-1933).
У своїх спогадах, опублікованих у 1931 році, Сластіон писав: «В Академії мистецтв я ще застав старого, зовсім сивого натурника Тараса Михайлова, приятеля Т. Г. Шевченка. Це був дуже цікавий білий довгобородий дід… А про Т. Шевченка розказував мені Тарас Михайлов таке: „Маску Шевченка на мою просьбу зняв із мертвого поета старий мій приятель форматор Рєпін… А я (О. Сластіон) вже добув ту маску через рекомендацію акад. П. Забелла…».
«Коли я побачив цю маску, чудово виконану, де кожну пору видно і де ніякого ряботиння немає, як хтось писав, – я замовив дідові ще декілька штук. З однієї такої маски, що віддав я тоді небіжчику В. Л. Беренштаму, була відлита бронзова маска на заводі Шопена і переслана нам у Київ».
До ювілейної Шевченківської виставки 1911 року О. Сластіон зробив з оригіналу десяток копій, які швидко поширилися серед прихильників творчості поета.
В колекції Музею однієї вулиці представлений ранній відлив із форми посмертної маски Тараса, що належала родичам його близького друга Олексія Сенчила-Стефановського.
