«Тіні забутих предків»: через 60 років фільм залишається шедевром
«Тіні забутих предків»: через 60 років фільм залишається шедевром 29.05.2025 09:30 Укрінформ Маловідомі факти про Івана Миколайчука і Сергія Параджанова на зйомках стрічки, в якій знімалися десятки мешканців Верховини і Криворівні
У широкий прокат виходить найкращий за рейтингом кінокритиків український фільм «Тіні забутих предків», знакова прем’єра якого відбулася у 1965 році у Києві. Шедевр Кіностудії імені Олександра Довженка у 21 країні здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, із яких 24 Гран-прі.
За перший рік прокату кінострічку про кохання Івана й Марічки подивилися понад 8 мільйонів глядачів: зачаровувала гра Івана Миколайчука і Лариси Кадочнікової, магія традицій та природи наших Карпат. А потім були роки замовчування й ув’язнення фактично за український націоналізм режисера фільму Сергія Параджанова. Повернення заслуженої слави настало з відновленням незалежності України.
Укрінформ побував на допрем’єрному показі оновленої версії «Тіней забутих предків» в Українському домі в Києві і розповідає, чому варто її подивитися на великому екрані, навіть якщо вже бачили легендарний фільм. А також відкриваємо маловідомі історії про зйомки, які відбувалися у Верховині та Криворівні Івано-Франківської області.
СКІЛЬКИ ГУЦУЛІВ СТАЛИ АКТОРАМИ ФІЛЬМУ, ЧОМУ ПАРАДЖАНОВ ЛЕЖАВ У ДОМОВИНІ
Кінострічка розповідає історію кохання Івана Палійчука і Марічки Гутенюк, чиї родини ворогували, і справджені прокляття. Проте водночас це розповідь про індивідуальний супротив тому, «що люди скажуть», і вірність своїм почуттям.
Сергій Параджанов знімав «Тіні забутих предків» у Верховині на Івано-Франківщині у 1963 році. Режисер жив там майже сім місяців. Нині в тій гуцульській хаті діє музей фільму, де зберігається близько 1000 експонатів: переважно це світлини режисера та одягу гуцулів, у якому вони знімалися. Є весільна гугля, в яку був одягнений Іван Миколайчук, сердак, вишиванки, пояс, хустки.
У легендарній стрічці присутні більше півсотні жителів Верховини. Ще майже двадцять охочих долучилися з навколишніх сіл. Донині згадують, як три зимові дні фільмували похорони батька Івана. Спочатку люди йшли у процесії за домовиною, але не плакали. Режисер не міг зрозуміти: чому? Коли запитав, то у відповідь отримав: «Труна ж порожня». Тоді Сергій Параджанов у кожусі ліг у реквізит – і за кілька годин відзняли сцену з непідробним смутком і сльозами.
«Час іде, а ʺТіні забутих предківʺ, наче витримане вино, набувають дедалі більшого смаку в мистецькому просторі», – сказав у одному з інтерв'ю про стрічку видатний український режисер Михайло Іллєнко.
Фільм приурочено 100-літтю Михайла Коцюбинського, який народився 1864 року. Повість «Тіні забутих предків» він написав після відвідин Криворівні на Гуцульщині. Це відоме гуцульське село розташовується на Івано-Франківщині, за 8 км від Верховини, яка мала назву Жаб’є чи Жіб’є, що походить, найімовірніше, з арабської чи перської мов, де «жабал» – це гори.
Гражда і церква, які бачать глядачі фільму, стали справжньою родзинкою Криворівні для сучасних туристів. Туди, в «українські Афіни», Михайло Коцюбинський приїздив у 1910– 1913 роках і був зачарований оригінальністю Гуцульщини, її самобутнім людом та містичними традиціями.
Стрічку, яка посідає перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, у 1964 році створили: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художники Георгій Якутович та Михайло Раковський, композитор Мирослав Скорик. Автори сценарію – Іван Чендей і Сергій Параджанов.
СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ СТУДЕНТА ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА ТА ІСТОРІЯ ЧЕРВОНОЇ ПАРАСОЛІ
Іван Миколайчук
Виконавець головної ролі Іван Миколайчук – родом із Чорториї Чернівецької області; зі світу, де донині вирує стихія народних свят. Там поруч і село Вашківці, знамените святом Маланки, що нагадує бразильські карнавали, – нагадує кінознавець Сергій Тримбач, автор книжки «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Студента другого курсу взяли на роль у фільм Сергія Параджанова вже після того, як виконавцем було затверджено на 9 років старшого російського актора Геннадія Юхтіна.
Через роки, після успіху «Тіней забутих предків», переповідають, що роль Іванові Миколайчуку віддали, бо все в ньому було від землі, про яку знімали: мова й інтонації, знання традицій. Проте у 1960-их могли бути й інші причини.
Зокрема, Сергій Параджанов тоді був ще малознаним режисером. Майже непоміченими залишалися його попередні ігрові фільми: дипломний «Андрієш» (1955), за який голова держкомісії у ВДІКу Олександр Довженко хотів поставити трійку, але вмовили на четвірку; «Перший парубок» (1959), «Українська рапсодія» (1961), «Квітка на камені» (1962).
Врешті-решт уже загальновідомим є те, що ще у 1950-х роках Сергієм Параджановим почали цікавитися в КДБ.
«Іван не відповідав нашим уявленням про героя Михайла Коцюбинського, здавалося, не вписувався в акторський ансамбль (ми вже затвердили актрис на ролі Марічки, Палагни)», –залишився такий спогад режисера «Тіней забутих предків».
Студента Івана Миколайчука на головну роль у «Тінях забутих предків» рекомендував його керівник курсу Віктор Івченко – чи не найкращий український режисер у 1950-х, який створив «Лісову пісню» з Раїсою Недашківською та так само відому багатьом «Гадюку». Це був курс створеного в 1961 році кінофакультету в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Лише з поваги до старшого колеги Параджанов погодився на пробу студента, чогось особливого від неї не чекав. Тому доручив провести її Юрію Іллєнку, а сам пішов з павільйону. І вже за лічені хвилини оператор із захватом повідомив, що перед камерою – неймовірний претендент. Подальший тріумф фільму ту оцінку підтвердив.
Тетяна Бестаєва
Чим «Тіні забутих предків» були незвичайні, окрім відомого занурення в містичні українські традиції? Скажімо, глядачам несподівано для радянських часів показували оголених героїв фільму. Природними серед карпатської краси видаються естетичні кадри дітей, які заходять у воду, скинувши одяг. Роздягнена Палагна (народжена у Грузії російська акторка Тетяна Бестаєва) оголена біжить у сутінках ночі, – така примха вірувань, щоби справдилися найзаповітніші бажання про плідне кохання.
Кінознавець Сергій Тримбач переповідає спогад учасника зйомок Василя Хімчака про червону парасолю, яка несподівано з’являється у фільмі у сцені в кузні, коли Іван підковує коня. Параджанов під час зйомок дубля запитав місцеву літню мешканку, із чим любили ходити за Австрії гонорові молодиці, які «полюбляли гульнути»?
Співрозмовниця побігла в комору. «Виходить і виносить таку велику червону парасолю, що я доти не видів. Каже: «Під цев парасовлев ходили австрийскі курви, най тепер московська ходит», – читаємо у книжці «Іван Миколайчук. Містерія долі».
Виконавець головної ролі, якому виповнилося трохи за 20, на зйомках був дуже сором’язливим: червонів, коли режисер спонукав перед камерою зображувати хтиві любощі до Палагни, взяти її за місце нижче талії. «Ну, Ви здуріли, Сергію Йосиповичу», – казав у відповідь.
ІКОНА СТИЛЮ: ОРИГІНАЛЬНА УКРАЇНОМОВНА ВЕРСІЯ
Андрій Дончик
У прокаті із 29 травня в понад 60 кінотеатрах демонструватимуть оновлену версію фільму «Тіні забутих предків». Андрій Дончик, генеральний директор Національної кіностудії імені Олександра Довженка, каже, що глядачі заслуговують побачити визнаний шедевр українського кіно у високій якості: з найменшими деталями, кольоровими напівтонами та музичним супроводом, які повертають повну силу естетики Сергія Параджанова.
До 100-ліття режисера Сергія Параджанова, який народився 9 січня 1924 року, міжнародний фонд Мартіна Скорсезе The Film Foundation вирішив повністю реставрувати легендарний фільм «Тіні забутих предків», розповів кінокритик і кінознавець Алік Шпилюк, член Ради з державної підтримки кінематографії.
Андрій Осіпов, голова Ради з державної підтримки кінематографії.
Оновлення фільму стало масштабним міжнародним проєктом, до якого долучилися Національна студія імені Олександра Довженка та Національний центр Олександра Довженка. Гроші надав Фонд Джорджа Лукаса George Lucas Educational Foundation (GLEF) із США; копію для сканування – британський колекціонер Деніел Берд; сканування відбувалося у Варшаві.
«Тепер ця копія перебуває в Австрійському кіномузеї, – розповів Шпилюк. – А для кольорокорекції, для правильної передачі кольорів оригінального фільму, використовували вінтажну копію з Гарвардського кіноархіву.
Наприкінці минулого року ідеальну копію зробили в Італії, Болонською синематекою. І відтоді вона доступна для показів в усьому світі».
Алік Шпилюк
Кінознавець Алік Шпилюк нагадав, що допрем’єрний показ оновленої версії «Тіней забутих предків» у Києві відбувся в декількох сотнях метрів від колишнього кінотеатру «Україна» (якого вже, на жаль, не існує), де у 1965 році на першому знаменитому показі цього фільму в Україні протестували проти переслідування та арештів української інтелігенції радянською владою.
«Цей показ дав початок визвольній боротьбі української інтелігенції, українських дисидентів за свободу України і за існування українського поетичного кінематографу, – каже Шпилюк. – А вже після відновлення незалежності України цей фільм став іконою стилю сучасного українського кінематографу».
Це був єдиний фільм Кіностудії імені Олександра Довженка, зроблений українською мовою, який не був дубльований російською. Тобто у всеукраїнському прокаті показують відреставровану до відмінної якості оригінальну україномовну версію «Тіней забутих предків».
Самченко Валентина, м. Київ
Фото Олександра Клименка і надані Національною кіностудією імені Олександра Довженка
Іван Миколайчук Кіностудія Довженка Сергій Параджанов фільм Тіні забутих предків
Источник: www.ukrinform.ua