Світ Валерія Шевчука і його світло

Світ Валерія Шевчука і його світло 06.05.2025 20:30 Укрінформ 6 травня пішов із життя Валерій Шевчук – культовий письменник-шістдесятник, літературознавець та творець унікального українського літературного світу

«Я стою перед дзеркалом. Ось воно, кругле, як сьогоднішній день, уже пожовтіле від часу, в яке вдивлялися мої батьки, мій дід по матері й баба; далі сліди стираються, далі – темінь, яку я вже не годен прозирнути», – саме так, у непроглядну для нас темінь круглого задзеркалля часу пішов автор цих рядків Валерій Шевчук. 

Він пішов у засвіти саме в період нової хвилі обговорення впливу штучного інтелекту на інтелект людський. І саме він, письменник, історик та перекладач Валерій Шевчук вірив у силу людського інтелекту та ламав стереотипи. Вірив у силу українського духу, синтезу різних епох та світів, які витворювали химерні історії доль і у його текстах. Втім, якщо говорити чесно, ім’я Валерія Шевчука, традиційно для постколоніальних культур, де своє знецінюється «більшою» (у нашому випадку російською) літературою, «широко відоме у вузьких колах».

Назвати його письменником масової літератури – неможливо. Але неможливо собі уявити українську культуру без його творів, досліджень і перекладів з давньої української. Валерій Шевчук – це інтелектуальна, яскрава, тепла і сучасна епоха, він лишає нам поле і дім на горі, який дає нам всім підстави  пишатись цим надбанням.

Валерій Шевчук.

Валерій Шевчук став інтелектуальним символом нерадянської літератури в радянський час, згодом отримав Шевченківську премію за унікальний роман-трилогію «Три листки за вікном», довкола якого точаться і досі дискусії, мовляв, до якого ж напрямку зарахувати його роман – психологічного, готичного, магічний реалізм? Загадки, які він лишав у кожному своєму тексті, не часто відкриваються, – це і є ознакою постмодерної, сучасної і багатошарової літератури. Загадкою і досі лишається, як вдавалось Валерієві Шевчуку видавати і публікувати свої романи за радянських часів. 

Був період, коли Валерій Олександрович потрапив під негласну заборону друкуватись, то ж понад двадцять років «писав у стіл». Деякі з дослідників його творчості окреслюють три важливі напрямки діяльності Шевчука, а саме літературознавчі роботи, сучасна та історична художня проза. Його  також вважають засновником так званої «Житомирської прозової школи».

Нерадянський, без фальші робітничо-селянського реалізму (а в той період видавали лише тих, хто писав саме у стилі соцреалізму, всі інші напрямки були під забороною), він гуртував довкола себе захоплених історією та особливо давньою літературою. І при тому залишався самітником.

Втім, мав захоплення, яке не полишав, – книжки. Він читав, збирав і аналізував їх. Родом із Житомира, свого часу письменник пригадував в одному з нечисленних інтерв’ю: «Вдома у нас не було ніякої бібліотеки, бо мій батько – швець (звідси і прізвище «Шевчук»). Він дуже любив, коли працював, – а він працював допізна, – щоб мати сиділа і читала йому книжки. Удома було небагато книжок, але батько приносив деякі видання із шевської фабрики, де була дуже хороша бібліотека… Коли мама давала грошей, щоб у школі купили якийсь пиріжок, між нас була «заборона»: ніхто не мав права тратити ці гроші на щось інше, крім книжок. А ще я в шкільні роки мав човен, якого здавав напрокат, і за це брав копійки. Ці кошти не витрачали на жодні смакоти, ні на що – тільки на книжки. Купували тоді різне – було і погане, і дурне, але принаймні ми привчилися до книжки».

Источник: www.ukrinform.ua