«Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови». Частина третя

«Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови». Частина третя

Любов Базів 15.06.2025 10:30 Укрінформ Кіномитці та культурні діячі, дотичні до медіапростору, висловили свої ідеї щодо стимулювання вживання української мови

Промоція кіно, дитячий контент у медійному просторі, увага до української жестової мови

10 червня Національне інформаційне агентство «Укрінформ» провело круглий стіл на тему «Креативні і дієві методи стимулювання вживання та розвитку української мови» за участю понад двадцятьох спікерів – провідних діячів культури, освіти, науки, громадянського суспільства.

До вашої уваги третій підсумковий матеріал заходу з виступами кінорежисера, сценариста, продюсера, заслуженого діяча мистецтва України Михайла Іллєнка; голови Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» Андрія Різоля; перекладачки жестової мови Марини Ліферової; заслуженої артистки України, авторки легендарної музичної програми «Територія А», директорки Державної агенції промоції культури України Анжеліки Рудницької; директорки та засновниці діджитал-видавництва «Glowberry Books», яка розробляє кросплатформні проєкти для дітей: мультcеріали, книжки та інтерактивні додатки Ольги Черепанової.

Михайло Іллєнко заслужений діяч мистецтв України

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗАРАЗ СМЕРТЕЛЬНО ХВОРА НА МАТІРЩИНУ, ЦЕ – ЯЗВА, БЕЗПОЩАДНИЙ ДВОБІЙ, ЯКИЙ МИ ПРОГРАЄМО

Михайло Іллєнко, кінорежисер, сценарист, продюсер, заслужений діяч мистецтв України:

– Загалом кажучи, я оптиміст, і не вважаю, що ми на етапі, коли наближається катастрофа української мови. Можу навести статистику, коли я почав навчати студентів у 1992-му, половина часу з предмета «Кінорежисура ігрового кіно» в мене пішло на обговорення теми «какая разница». Починаючи з 2014 року, мені стало легше, а вже перед 2020-им, ця тема майже зникла. Студентам останніх  трьох наборів (це статистика, я нічого не перебільшую) мені, взагалі, не доводиться на цю тему говорити.

Але, хочу додати трохи тривоги, бо я вважаю, що українська мова зараз смертельно хвора, не менше й не більше. Послухайте фонограму в школах, у вищих навчальних закладах, де завгодно на вулиці, в кіно, в театрі, на жаль, також. Послухайте, що тиражується мільйонами примірників, в інтернеті, послухайте політичних коментаторів, дуже розумних людей, я їх слухаю, бо хочу знати більше, хочу знати новини, мені це треба – я слухаю матірщину. І боюся, що ми зараз, як лікар, який лікує запалення легень, а там вже гангрена … І це фундаментальне питання, бо це – язва, хвороба, для мене це вже кричуще питання.

Я не святий, але на знімальному майданчику, в публічному просторі не дозволяю собі цього, проте публічний простір сьогодні цим переповнений, і я боюся, що ця хвороба може перемогти мову. І це вже більша проблема, ніж баланс між російською й українською, та російська відходить! Ще дві-три такі ночі, як сьогодні, і всі заговорять українською.

Тому цьому треба присвятити окреме зібрання, це не може бути державною опікою, це має бути щось інше. Можливо, якийсь лицарський орден, вибачте мені за мій ідеалізм. Якийсь клуб зі своєю обітницею, який назбирає людей, здатних протистояти цьому, щоб вони були своєрідними зірками в цьому напрямі.

Для мене це вкрай серйозне питання, і не тільки теоретично, останні мої два сценарії цього дуже серйозно торкаються, бо двобій просто безпощадний, ми програємо. І дуже хотів би, щоби ця тривога, не вивітрювалася. А з українською мовою буде все добре, можете не хвилюватися, слава Богу, у нас є село, в нас є інтелігентні люди, які можуть цей імпульс підтримувати. А от що робити з матірщиною?

Андрій Різоль

ПОТРІБНО, ЩОБ КОЖЕН ПРАКТИЧНО РОБИВ НА СВОЄМУ МІСЦІ ТОЙ МАКСИМУМ, ЯКИЙ САМ МОЖЕ

Андрій Різоль, голова Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» 

– Передовсім – ми практики, тому я говоритиму винятково практичні штуки. От на вихідних відбувся фестиваль «Кобзарська трійця» (перший щорічний фестиваль традиційного кобзарства в Україні), а перед вихідними, в п’ятницю, ми подарували 200 книжок Страсбурзькій бібліотеці. А перед цим,  у травні, організували 94 події показів українського кіно для військовослужбовців. А раніше за півроку відкрили  сім кінопросторів у реабілітаційних центрах, до того ж, без державної підтримки. І системно показуємо український контент.

Я за те, щоб практично робити на своєму місці той максимум, який ти сам можеш. І колаборація з адекватними і світоглядними близькими людьми. Все.  Ми відкриті до колаборації, нас дуже легко знайти – Асоціація «Дивись українське!» 

Марина Ліферова

ЗАЛУЧИТИ ДЕРЖАВУ ДО ЖЕСТОВОЇ МОВИ ГЛУХИХ ЛЮДЕЙ І ПОКАЗАТИ, ЩО ВОНИ ГОВОРЯТЬ ЖЕСТОВОЮ УКРАЇНСЬКОЮ, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ

Марина Ліферова – перекладачка жестової мови. Працює перекладачем із 1981 року, має великий досвід роботи на різноманітних заходах, зокрема, у прямому ефірі (на телеканалі «Прямий»):

– Для мене жестова мова – це рідна мова моїх батьків. Мама була киянкою, а тато з міста Новоросійська. Це зараз дуже тригерить. Але в моєму дитинстві моя глуха мама наполягала, щоб я читала російську літературу, щоб грамотно писала, щоб не було, що дівчинка з глухонімої сім’ї безграмотно говорить. У нас була дуже велика бібліотека. Візуальна мова мені притаманна, бо я бачу більше, ніж чую. І я передусім хочу донести до людей, до глухих людей, нашу українську мову.

Нині в інстаграмі і фейсбуці створений проєкт УЖМ – Українська жестова мова, де небайдужі глухі люди обговорюють жести, щоб дерусифіковати нашу спільну мову.

Я завжди запитую, для чого тобі жестова мова? Тепер модне слово «інклюзія», і Перша леді це підтримує, і спостерігається модна тенденція:  «Євробачення» ми тепер вже перекладаємо жестовою мовою. Але чи дивляться це глухі люди? Чи це сприяє допомогти людям зрозуміти нас, українців? Для кого ви це робите? Для кого навчають перекладачів жестової мови?

До речі, в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» стаття 4 присвячена загалом жестомовним людям, тобто глухим, і тим, хто використовує жестову мову, перекладає. Але, крім статті, нічого немає! Тому що в Україні немає професії «перекладач жестової мови». Це робітнича спеціальність, якої ніде не навчають, лише факультативно в педагогічних інститутах на факультативах жестової мови. І коли людина, яка створює українську жестову абетку, не знає жестової мови, трапляються дуже дивні речі. Ви кажете про мультики українською, і багато хто пропонує для глухих дітей титрування. Але як ви дворічній-трирічній глухій дитині поясните казку титруванням? Як можна виховати та пояснити добро і зло не рідною мовою, а титруванням? А я не уявляю, як глухим дітям дати виховання, долучити до України без наших казок. На курсах жестової мови я завжди казала: «Розкажи мені жестовою мовою казку». Не треба «Євробачення» перекладати! Це красиво, але це не несе української мови. Мені кажуть: «навіщо ти ʺвлізлаʺ в телевізор», – кажу: «Я не для вас улізла, я хочу залучити державу до жестової мови глухих людей, показати, що вони говорять українською мовою, яка розвивається, що в них є свої спільноти». Крім того, у спільнотах глухих є дуже багато волонтерів, хто про це знає? Про них не говорять. Є багато талановитих викладачів, але у школах глухих не є обов’язковим знання жестової мови для викладачів. От як? Для мене завжди це було незрозумілим і досі незрозуміло.

Я хочу жестовою мовою об’єднати світи й безмежно вдячна Анжеліці Рудницькій, яка із моїх потуг мене «витягла» в шоу-бізнес і активно долучає перекладати жестовою мовою різноманітні культурні проєкти.

Анжеліка Рудницька заслужена артистка України

В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ МАЄ БУТИ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ ДИТЯЧИЙ УКРАЇНОМОВНИЙ КОНТЕНТ

Анжеліка Рудницька, заслужена артистка України, телеведуча, автор легендарної музичної програми «Територія А», художниця, громадська діячка, директорка Державної агенції промоції культури України:

– Почнімо з того, що в українському медійному просторі має бути на першому місці дитячий україномовний контент. Він має бути мегаякісним, має бути крутезним, він має бути модним. Тому що українська мова – це престижно, але ми її не показуємо! Покажімо цей престиж через дітей. Діток із дитинства треба привчати, надихати говорити українською, і надалі їх не треба буде примушувати, у них будуть шаблони української мови, які в людини в голові відкладаються, якщо вона щодня системно це чує. Тепер навіть російськомовні українці деякі терміни вимовляють українською, тому що вони їх чують, а іншою мовою зараз не чують!

І ще одна тема, яка мені видається в питанні мови дуже важливою, це –лицемірство. Коли на сцені актор грає українською, сходить зі сцени: «как я устал». І це стосується і телеведучих, і особливо – вчителів. Коли я щойно зустрічалася з учителькою, вона з учнями говорить українською, а виходимо за поріг школи, і вона з цією ж зграйкою дітей починає говорити російською! Бо вона їм хоче подобатися, заграє в такий спосіб із ними, а вони у відповідь також із нею розмовляють російською. Оцей український стрижень – це про цінності. Із цінностей треба починати. Мова – одна з найважливіших і найголовніших цінностей, як і земля, як і державність.

Ольга Черепанова

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕНТ ДЛЯ ДІТЕЙ МАЄ БУТИ ТАКИМ, ЩОБ ВОНИ ВІДЧУВАЛИ, ЩО ЦЕ МОДНО, ЦІКАВО, СУЧАСНО

Ольга Черепанова, директорка та засновницю діджитал-видавництва «Glowberry Books», яка розробляє кросплатформні проєкти для дітей: мультcеріали, книжки та інтерактивні додатки

– Ніхто, мабуть, із вас не знає українського серіалу «Хоробрі зайці», який відомий у понад 80 країнах світу. Я авторка цього серіалу, креативний продюсер. Ми випустили його за один рік до повномасштабної війни. І він має набагато більше промоцій за кордоном, ніж в Україні, у мене набагато більше інтерв’ю за кордоном, ніж в Україні, мене запрошують на іноземні фестивалі і зустрічають, як зірку, а тут  ніхто про нас не знає. І це не про те, що ми не вислали  нікому пресрелізів, але я просто зрозуміла, що це якось нікому не цікаво… І мені сумно, що так нас сприймають, адже, дуже талановита команда розробила щось таке, що не просто вийшло у 81 країні, а ми увійшли в топ п’ять в Англії, наприклад! Коли ми починали, всі сміялися й казали: як ти тут можеш розробити щось, що буде крутіше ніж «Свинка Пепа»? І ось ми в нею одному слоті! В Англії, країні де вона народилася, ми в одному слоті.

Це серіал, який створювала українська команда талановитих людей, у якому 100 серій, і який жодного разу не був дубльований російською, а це дуже важливо, тому що дитина в інтернеті хоче подивитися, а там лише англійська і українська.

Після початку війни вийшов серіал «Пес Патрон», і він мені теж дуже подобається. І мені хочеться, щоб з’являлися різні українські серіали для дітей, книжки, якісь продукти, щоб діти дивилися й говорили: «Я хочу це!». Наша аудиторія вибаглива, ти не можеш бути в топах, якщо дитина не хоче цього дивитися. Тому контент для дітей це про «модно, цікаво, сучасно», щоб діти дивилися, пишалися й хотіли цим грати.

Але, зараз із фінансуванням анімації коїться таке, що його просто немає. Ми вже нічого не можемо розробити. Я знаю багатьох українських митців-аніматорів, які кажуть: «Анімація – то дуже дорого і ми вже ніколи її не зможемо робити. Це прикро! В усьому світі (якщо ми візьмемо маленькі країни) анімація завжди фінансується державними фондами. Хочеться, щоби в української анімації було більше фінансування, бо це і про контент, і про підтримку фахівців галузі, адже зникає велике професійне середовище. Це біль! 

Любов Базів. Київ

Фото Олександр Клименко

Українська мова Мова жестів

Источник: www.ukrinform.ua