Чому перероблений одяг не рятує планету, а шкодить їй
Чому екологічні інновації в текстилі можуть посилити забруднення планети.
Ідея “циркулярної економіки” – скоротити, повторно використовувати, переробити – давно позиціонується як спосіб боротьби з екологічною кризою. У модній індустрії це означає не тільки повторне використання речей і ремонт одягу, а й упровадження високотехнологічних рішень: оренда одягу, перероблення волокна на волокно, використання ШІ для сортування тканин і скорочення відходів.
Однак, як з’ясовується, ці інновації можуть принести більше шкоди, ніж користі. Як повідомляє видання The Conversation, нове дослідження засвідчило: “зелені” технології в текстильній галузі можуть спричиняти так званий зворотний ефект (rebound effect) – коли зростання виробництва та споживання одягу нівелює весь екологічний виграш від інновацій.
Цей ефект виникає, коли поліпшення в ефективності знижують собівартість і створюють ілюзію “екологічності”, що підштовхує споживачів купувати більше. Аналогічний феномен ще 1865 року описав економіст Вільям Джевонс: тоді підвищення ефективності використання вугілля призвело не до його економії, а до збільшення загального споживання.
Дослідження вперше розрахувало глобальний коефіцієнт зворотного ефекту для модної індустрії: він склав 1,6. Це означає, що на кожен 1% зростання ефективності від “зелених” технологій припадає 0,6% зростання виробництва нових тканин. Іншими словами, що більше інновацій – то більше одягу, а значить, більше забруднень і відходів.
Для довідки: текстильна галузь вважається другою за рівнем забруднення після енергетики. Вона споживає близько 20% усієї прісної води на планеті, викидає 1,7 мільярда тонн CO₂ на рік і продукує 92 мільйони тонн відходів, з яких менш ніж 1% переробляється.
Чому ж “стійка” мода спрацьовує у зворотний бік? Усе просто: зниження цін, етичний імідж і нові технології роблять одяг доступнішим, а отже – стимулюють попит. Бренди розширюються, споживачі купують більше – і екологічні вигоди обнуляються.
Дослідники пропонують не відмовлятися від циркулярної економіки, а доповнювати її заходами контролю. Один із варіантів – податок на виробництво, що компенсує зворотний ефект. За розрахунками, за 10% підвищення ефективності, мінімальний податок у 1,25% здатний стримати зростання виробництва. Податок у 2,5% може знизити ефект до безпечного рівня.
Також важливі інші заходи: обмеження на випуск нових речей, заохочення тривалого використання одягу та реальна просвітницька робота зі споживачами.
Приклади вже є: у Франції діє фонд, що компенсує частину витрат на ремонт одягу, а у Великій Британії та Австралії працюють державно-приватні програми зі скорочення відходів у моді.
