За що в Червоній армії поважали та недолюблювали американську самохідну «М'ясорубку»

У довоєнний час зенітка сприймалася як щось зовсім далеке від піхоти, але до 1944-го нові літаки змінили реальність. Ворог літав низько і міг завдати серйозної шкоди наземним силам, ось тут і стали в нагоді американські самохідні зенітні установки M17. У нас їх охрестили «М'ясорубками» за жахливий для супротивника шквал вогню та за характерний гуркіт спарених «Браунінгів». Червоноармійці до цих машин ставилися суперечливо: хтось захоплювався їхньою вогневою міццю, а хтось бурчав на тяжкість і примхливість у ремонті.

Ленд-лизовський звір: звідки взялася M17

Зенітне встановлення M17 MGMC.

У війні радянської армії гостро бракувало сучасних мобільних засобів ППО. Радянські зенітки на зразок 37-мм гармат К-61 були ефективні, але вимагали часу на розгортання, а колони на марші цього часу зазвичай не мали. Тоді й вступив у справу ленд-ліз. Американці постачали безліч техніки, але особливо цікавою виявилася зенітна установка M17 MGMC. По суті, це був напівгусеничний бронетранспортер M5, на якому змонтували установку, що обертається, з чотирма важкими кулеметами Browning M2HB калібру 12,7 мм. Кожна така машина важила близько дев'яти тонн, мала броню завтовшки до 12 мм і швидкість шосе близько 65 км/год.

Кулемет Browning M2.

У СРСР ці машини почали надходити в 1944 році, а за ленд-лізом Червона армія отримала близько 1000 одиниць, які розподіляли переважно між зенітними підрозділами танкових і механізованих корпусів. Цікаво, що в США таких машин майже не залишилося: майже весь випуск із понад тисячі штук вирушив до союзників, і саме на радянському фронті M17 воювала найактивніше. Машини швидко оцінили за універсальність: спарені «Браунінги» могли зривати атаки літаків, що пікірують, а при необхідності косити піхоту або бити по легких укріпленнях. Але обожнення не було беззастережним.

Подвійні стволи та подвійне відношення

Чотири стволи забезпечували велику щільність вогню.

Коли М'ясорубка з'являлася в колоні, у бійців з'являлося суперечливе почуття. З одного боку, чотирирічна установка «Браунінгів» виглядала переконливо навіть для своїх, а вже противнику і зовсім не залишала шансів. Щільність вогню доходила до 2300–2500 пострілів за хвилину, і літаки Люфтваффе, що летять низько, натрапивши на такий щільний заслін, часом навіть не намагалися робити повторний захід. Крім прямого зенітного призначення, M17 не раз використовували як засіб підтримки піхоти: бронебійні набої пробивали легкі зміцнення, а по живій силі противника працювали безвідмовно. У міських боях це перетворювало машину на майже ідеальний штурмовий засіб, який міг і прикрити штурм, і придушити вогневі крапки в будинку чи на горищі.

Крім переваг, були й недоліки.

Ось тільки тут же крилася і причина, через яку захоплення було не безумовним. По-перше, сам напівгусеничний тягач хоч і впевнено тримався на твердій дорозі, але в бруді чи снігу нерідко застрявав, у лісі ж машині маневрувати було дуже важко через її чималу довжину і масу. По-друге, конструкція зенітної установки виявилася примхливою під час роботи у важких фронтових умовах: складна механіка турелі та спареної установки вимагала догляду, а запасних частин, природно, не вистачало. Були проблеми і з боєкомплектом. Чотири «Браунінги» з'їдали набої з лякаючою швидкістю, а постачання не завжди йшли рівно. Так що ставлення до M17 складалося із захоплення та бурчання одночасно, але навіть критики визнавали, що машина вселяла противнику страх.

«М'ясорубка» у дії

То була універсальна техніка.

Історій про те, як M17 працювали не тільки небом, але й землею, збереглося дуже багато. У боях за визволення Польщі колону з пораненими спробували атакувати залишки німецької піхоти, але «М'ясорубка» за лічені секунди перетворила засідку в хаос: щільне віяло куль, що трасують, буквально зрізало укриття, а у нападників не залишилося ні часу, ні бажання продовжувати. Були й випадки, коли M17 вступали у бій із бронетехнікою противника. Звичайно, проти повноцінного танка з його важким бронюванням шансів майже не було, але для легких бронемашин або самохідок зенітка виявлялася небезпечною. Бронебійні кулі калібру 12,7 мм пробивали бортовий захист на близькій дистанції.

Головна перевага – чотири великокаліберні кулемети.

Цікаво, що екіпажі нерідко використовували машину врозріз зі статутним призначенням, перетворюючи її на рухливу вогневу точку для штурму будівель або захисту переправи. При цьому потужний візуальний і звуковий ефект спареної установки діяв на противника деморалізуючі: той самий гуркіт і трасери, через які і народилося прізвисько «М'ясорубка». Зрештою, не можна забувати і про психологічний ефект для своїх. Навіть втомлені бійці визнавали, що бачити поряд M17 було спокійніше: всім здавалося, що з таким потужним аргументом можна протистояти майже будь-чому.

Запчастини, паливо та інші тяготи

Недоліків також було чимало.

Використання іноземної техніки, незвичної для місцевих механіків, теж давало свої проблеми. Головне, що ускладнювало життя екіпажам M17, — деталі та розхідники, яких не вистачало навіть на звичайну ленд-лізівську техніку. У «М'ясорубки» примхливою вважалася саме турель із чотирма «Браунінгами»: за інтенсивної стрільби та за великої запиленості швидко забивалися механізми, а налагодити їх у польових умовах вдавалося далеко не завжди. Витрата боєкомплекту була не менш серйозною проблемою. Чотири стовбури забезпечували стабільну і дуже високу витрату боєприпасів, але за існуючих проблем з логістикою ніхто не міг забезпечити їхнього стабільного підвезення. Особливо це стосувалося боєприпасів закордонного виробництва. Траплялися випадки, коли машину доводилося вести в бій із наполовину заповненими магазинами — і тоді цінність установки помітно падала.

Майже всі американські зенітки використовувалися Червоною армією.

Ще один фактор – паливо. M17, як і більшість американської техніки, пила бензин у набагато більших обсягах, ніж радянські аналоги. На марші це створювало зайвий головний біль: потрібно було не лише захистити колону, а й знайти додаткове пальне. До того ж вага і розміри машини не завжди дозволяли швидко перекинути її на нову ділянку, особливо по розбитому путівцю або весняному бездоріжжю. Проте, незважаючи на всі ці тяготи, фронтовики не поспішали б розлучатися з «М'ясорубкою», вони розуміли, що навіть примхлива, але ефективна техніка в бою краща, ніж зовсім ніяка.

Останній бій і слід у пам'яті

Зенітку пам'ятають і досі.

Після війни доля M17 склалася по-різному. Частина машин залишилася у військах ще кілька років, де їх використовували для охорони важливих об'єктів і складів. Згодом установки почали знімати, а самі тягачі переобладнали чи відправляли на брухт. До кінця 1950-х більшість «М'ясорубок» зникла з частин, а в США оригінальні екземпляри взагалі стали рідкістю. Проте у спогадах радянських фронтовиків ця зенітка збереглася яскраво. Її називали по-різному: хтось «М'ясорубкою», хтось «Американкою», але майже завжди з повагою за силу вогню та ефект, який вона справляла на противника. Для більшості вона так і залишилася машиною, яка могла за потреби прикрити колону, зірвати атаку і дати піхоті шанс просунутися вперед. Сьогодні M17 можна побачити лише у музеях та на історичних реконструкціях.

Ще цікаве з нашого каналу:

Чехонь – рибка, яка смачніша за карася і зовсім не пахне тванню

Радянська зенітна артилерія з'явилася далеко не за день. Це був довгий, важкий і болісний процес , сповнений експериментів та невдач. У процесі використали навіть зарубіжну техніку.