Як кулемет ДШК став головною «косою» радянської армії

Про необхідність створення власного важкого кулемету в Радянському Союзі замислилися ще за десятиліття до початку страшної війни в історії людства. На жаль, до найдовшого дня творіння Дегтярьова та Шпагіна де-факто не встигло. До 1945 року в СРСР було випущено всього кілька тисяч важких кулеметів, що, втім, не завадило ДШК ще в перші роки війни здобути славу виключно грізної та надзвичайно корисної зброї.

Серйозна зброя.

На момент 1920-х років головним кулеметом Червоної армії залишався 7.62 мм Максим. Незважаючи на низку важливих доробок, зброя ця стрімко застаріла, а крім того, слабко годилося для боротьби з повітряними та легкоброньованими цілями. Виникла необхідність розробки для Червоної армії не просто нового, а важкого великокаліберного кулемету. Непросте, але важливе завдання щодо створення зброї нового класу лягло на плечі зброяра Василя Олександровича Дегтярьова. Роботи кулеметом стартували 1929 року. За основу важкого варіанта було взято схему ручного кулемета ДП-27 під патрон 7.62 мм. Перший досвідчений зразок Дегтярьов представив уже через рік після початку розробки.

Гроза авіації, що низько летить.

У 1932 році стартувало дрібносерійне виробництво «Дегтярьова великокаліберного», проте вже в 1935 році його звернули через велику кількість виявлених недоліків. Доробка кулемету розтяглася майже на 3 довгі роки. Зрештою, не без допомоги Георгія Шпагіна вдосконалений важкий кулемет був ухвалений на озброєння у 1939 році під абревіатурою ДШК. У серійне виробництво новинка пішла у 1940 році. Спочатку кулемет позиціонувався як зенітний засіб. Проте, надалі набув значно ширшого статусу кулемета підтримки піхоти. На початку 1940-х років більшість випущених ДШК встановлювалися на бронеавтомобілі, малі кораблі та катери, броньовики та легкі танки. При цьому довгий час кількість кулеметів залишалася відверто невеликою: до початку війни Ковровський МОЗ випустив лише 2 тисячі цих тріскучих красенів, а до початку 1944 їх кількість ледве становила 8.4 тисячі.

Замислювався як зенітний.

Основна маса ДШК була зроблена вже після закінчення Другої світової війни. Крім Радянського Союзу, великокаліберний кулемет випускали і в інших країнах. Вважають, що сукупний тираж 12.7-мм радянських кулеметів цієї моделі становив близько 1 млн екземплярів. Це робить ДШК одним із найпоширеніших «важковаговиків» після американського M2 Браунінг, випущеного в кількості понад 3 млн екземплярів. З початку своєї історії і донині Дегтярьов-Шпагін встиг взяти участь у десятках збройних конфліктів. І хоча в Росії цей кулемет був знятий з озброєння ще в 2001 році, на «землі» ДШК, що залишилися, досі використовуються в численних гарячих точках сучасності. А враховуючи не найскромніший тираж цих кулеметів, стає очевидним, що прослужать вони ще не один рік.

Все одно зробив внесок у перемогу.

Як зазначалося, ще роки Великої Великої Вітчизняної війни ДШК став стрімко перетворюватися з суто зенітного кулемета на вкрай ефективне універсальний засіб вогневої підтримки піхоти. Високі вогневі якості в поєднанні з простотою експлуатації та загальною надійністю (за вилученням окремих моментів) зробили цей 12.7-мм кулемет справжнім улюбленцем піхоти. Так, створення Тульського збройового заводу здатне ефективно знищувати цілі на дистанції в 1.5-3.5 км. При цьому темп вогню кулемета в залежності від режиму коливається між 600 і 1200 пострілами за хвилину. Незважаючи на поважний вік, ДШК все ще може ефективно вражати найрізноманітніші цілі, включаючи легкоброньований транспорт та авіацію. Не в останню чергу це можливе завдяки багатому асортименту боєприпасів. І до цього дня ДШК здатні пробивати до 20 мм броні на дистанції 100 метрів.

Зброя перемоги.

А ось цікаве відео з нашого каналу – куди і чому з російських річок та озер майже повністю зникли осетрові риби:

Протягом теми читайте про те, чому у автомобіля падає динаміка : 10 головних причин.