«Вертикальний» штурмовик Як-38 – повільний та небезпечний |

На початку 1970-х років у радянській авіації зріла ідея, здатна перевернути уявлення про бойові літаки. Військові хотіли машину, яка могла б злітати та сідати без звичної злітної смуги, прямо з палуби корабля чи з непідготовленого майданчика. При цьому флот перестав би залежати від берегових аеродромів і міг мати додаткові можливості. Як-38 став першим та єдиним серійним радянським літаком цього класу, втіливши сміливі інженерні амбіції та залишивши помітний слід в історії вітчизняної авіації.

1. Народження штурмовика з вертикальним зльотом

Експериментальний Як-36.

До середини 1960-х років для військового керівництва СРСР стало очевидним, що радянському флоту потрібні власні авіанесучі кораблі. Щоправда, повноцінні авіаносці, як у США, будувати було дорого і довго, та й з політичних причин це було марно. Як компроміс розробили кораблі особливого типу – важкі авіанесучі крейсера, які являли собою якийсь гібрид бойового корабля і авіаносця. Саме для них і була потрібна авіація особливого формату. Радянських інженерів привернув до себе досвід Великобританії з Harrier'ом, але замість прямого копіювання вони пішли своїм шляхом. В ОКБ Яковлєва спочатку розробили та побудували експериментальний Як-36, за допомогою якого фахівці відпрацювали схему з роздільними підйомними та маршевими двигунами. Вже на цій стадії стало зрозуміло, що машина вийде не просто складною, а вкрай вимогливою до пілотів та техніки.

Перший Як-38, що спочатку носив позначення «виріб В-4», піднявся в повітря 1971 року. Перші польоти проходили не на палубі, а на льотно-випробувальному комплексі в Жуковському, де спеціально обладнали майданчики для імітації корабельних умов. Випробувачі згадували, що перехід від вертикального зльоту до горизонтального польоту був найнапруженішим моментом — будь-яке відхилення у роботі двигунів обов'язково закінчувалося аварією. Але, незважаючи на всі складнощі, машина поступово наближалася до серійного виробництва і стала важливою частиною програми оснащення нових радянських кораблів авіацією.

2. Техніка та можливості

Штурмовик Як-38.

В основі Як-38 лежала оригінальна силова схема: два підйомні турбореактивні двигуни в носовій частині і один маршовий у хвості. При вертикальному зльоті та посадці працювали всі три, забезпечуючи стійке зависання, а в польоті основну тягу створював маршовий двигун. Така конструкція дозволяла підніматися з коротких палубних майданчиків, але мала зворотний бік. Значна частина маси припадала на підйомні двигуни, які у горизонтальному польоті ставали марним вантажем, знижуючи бойовий радіус.

Його конструкція повністю складалася з компромісів.

Максимальна швидкість літака досягала приблизно 1,1 Маха, що робило його надзвуковим лише в пікіруванні, а бойовий радіус при вертикальному зльоті складав близько 200 кілометрів. Озброєння включало гармати ГШ-23Л, блоки НАР і керовані ракети «повітря-повітря» малої дальності, а для роботи з палуби ТАКР літак отримав посилене шасі і консолі крила, що складаються. На особливу увагу заслуговувала система катапультування К-36ВМ: вона могла спрацювати автоматично, якщо при зависанні літак втрачав стійкість або починав падати. Для пілота це означало шанс вижити у ситуації, коли часу на реакцію залишалися частки секунди. Випадки, коли ця автоматика рятувала льотчиків, стали важливою частиною історії Як-38, зміцнивши його репутацію щодо безпеки, незважаючи на всі технічні складнощі.

3. Бойові будні та рекорди

Компроміси і спричинили великі недоліки.

Основним місцем служби Як-38 стали палуби важких авіанесучих крейсерів проекту 1143 – “Київ”, “Мінськ”, “Новоросійськ” та “Адмірал Горшков”. З палуб вони злітали не тільки вертикально, а й з коротким розбігом, що дозволяло збільшити бойове навантаження та дальність польоту. У реальних бойових діях Як-38 вперше використали в Афганістані 1980 року. Там з'ясувалося, що спекотне і розріджене гірське повітря серйозно знижувало тягу підйомних двигунів, а отже, вертикальний зліт ставав вкрай скрутним. Щоб компенсувати втрати, літаки піднімалися з розбігу та з мінімальним бойовим навантаженням. Проте вони виконали серію бойових вильотів, що стало єдиним прикладом бойового застосування радянського штурмовика з вертикальним зльотом та посадкою.

Кабіна Як-38.

Цікаво, що Як-38 міг діяти і з звичайних аеродромів, причому в цьому випадку його характеристики помітно покращувалися, але навіть на палубах, за всіх обмежень, він залишався важливим елементом корабельного авіакрила. Він забезпечував перехоплення та підтримку в зоні, недоступній для інших засобів флоту. Незважаючи на помірні показники, для радянських моряків поява літака, здатного злетіти прямо з палуби крейсера, сама по собі стала великою новацією.

4. Слабкі місця та критика

Крісло із катапультою.

За межами спеціалізованої преси Як-38 часто згадують у контексті його недоліків, і вони справді були помітними. Бойовий радіус при вертикальному зльоті залишався дуже невеликим, а корисне навантаження обмеженим, що знижувало його ефективність у реальному бою. Підйомні двигуни, які під час звичайного горизонтального польоту були лише марним баластом, займали значну частину внутрішнього об'єму, вимагали постійного обслуговування та створювали додаткову вагу.

Озброєння було замало.

Надійність машини теж залишала бажати кращого. Польоти та експлуатація у надзвичайно складних умовах, за великої вологості та з постійною наявністю солоної води, набагато збільшували швидкість зносу, а це призводило до частих регламентних робіт. Порівняно з британським Harrier, радянський штурмовик програвав у дальності, маневреності та гнучкості на полі бою. При цьому самі пілоти цілком заслужено нагороджували літак не найкращими епітетами. Проте статистика аварій і випадків порятунку пілотів під час них показувала, що надійність літака загалом була досить хорошому рівні. У системі палубного базування Як-38 залишався затребуваним, хай і нішевим.

5. Спадщина та наступники

Навіть зараз Як-38 вважається серйозним уроком для конструкторів.

Як-38 став першим і єдиним серійним радянським літаком вертикального зльоту та посадки, і саме цей факт зробив його особливим в історії вітчизняної авіації. Як показав досвід створення цих літаків, бойового використання та експлуатації, вони вимагали особливого підходу та компромісів у кожній дрібниці. Саме завдяки йому згодом вдалося створити досконаліший Як-141, який уже наближався за можливостями до сучасних палубних винищувачів.

Літак можна побачити у музеях.

Хоча подальший розвиток радянської програми літаків з вертикальним зльотом та посадкою припинився з розпадом СРСР, інженерні напрацювання не були забуті і принесли велику користь. Як-38 давно зняли з озброєння, і сьогодні його можна зустріти в музеях та на стоянках колишніх кораблів, де він красується в ролі вражаючого експонату та пам'ятника технічним досягненням минулих років.

Ще цікаве з нашого каналу:

Sukhoi SuperJet: чому надія та ненависть «Аерофлоту» майже не літає

На даний момент F-35C вважається найдосконалішим палубним винищувачем. Щоправда, разом з величезною кількістю надсучасного обладнання має кілька серйозних недоліків. Наприклад, він погано пристосований для ближнього бою, а ціна у нього просто надхмарна .