Су-152: як грізний «руйнівник ДОТів» перетворився на кращу протитанкову самохідку Курської дуги

У роки Великої Вітчизняної війни радянські інженери неодноразово розробляли нові види озброєнь у найкоротші терміни. Швидкість та якість роботи радянських конструкторів прямо впливали на ситуацію на фронті. А тим часом ситуація на передовій розвивалася стрімко. Щомісяця війна виставляла все більш вимогливий рахунок. І той, хто не міг оплатити його сталлю та порохом, був змушений оплачувати його кров'ю. На початку 1943 радянські інженери допомогли Червоній армії не допустити останнього, оснастивши її новим грізним руйнівником укріплень.

Спочатку був КВ-2.

У ході Зимової війни довгострокова фортифікація супротивника попила у Червоної армії чимало крові. Брати фінські укріплення було непросто, всякий штурм ризикував обернутися важкими втратами наступаючих. Існуючих вогневих засобів для боротьби з добре організованими бетонними укріпленнями виявилося замало. Тож у січні 1940 року ЛКЗ було доручено завдання розробки нового важкого танка. Взявши шасі від КВ-1, ленінградці нагромадили на нього 152-мм гаубицю зразка 1938 року. КВ-2, що вийшов у результаті, за своїми характеристиками і тактичним призначенням швидше нагадував штурмову зброю, ніж танк. Із поставленими завданнями новинка справлялася на ура. Проте, з початком Великої Вітчизняної війни Червона армія де-факто знову залишилася без профільного руйнівника укріплень.

Робили нашвидкуруч.

Переважна більшість КВ-2 було втрачено ще першого року війни. Додатково ситуація посилювалася тим, що зробили цих танків (через вузьку спеціалізацію) всього нічого – близько 200 машин. Втім, довгий час відсутність власної штурмової зброї для Червоної армії проблемою не було. Все через ситуацію, що склалася на фронті, в 1941 і 1942 роках. Проте, вже до кінця 1942 р. ситуація почала змінюватися і в керівництві армії знову перейнялися проблемою штурмових САУ «знищувачів ДОТів». Головне, що вимагалося від такої машини, – можливість швидко та ефективно розкривати добре укріплені вогневі точки супротивника. Передбачалося, що штурмові гармати в першу чергу підтримуватимуть вогнем піхоту, що наступає, слідуючи відразу за підрозділами, що просуваються.

Машина вийшла незаперечною.

Ось тільки зробити нову самохідку виявилося непросто насамперед через високе завантаження конструкторських колективів іншими проектами. І все ж таки розробка перспективної Су-152 стартувала на початку 1943 року. Робили машину похапцем і чи не на коліні, через що вже після першого туру випробувань у конструкції машини виявили величезну кількість недоліків. Наприкінці травня 1943-го Су-152 відправили на доопрацювання. Колективу було поставлено завдання усунути критичні недоліки до липня 1943 року, проте група Москвина та Куріна впоралася майже на місяць раніше. При цьому хоча конструкторам і вдалося усунути більшість недоліків, загалом Су-152 вийшла досить «примітивною». За технічну простоту, дешевизну та технологічність виробництва довелося розплачуватися відсутністю навіть подоби комфорту у бойовому відділенні.

Біла не лише зміцнення.

Екіпажу Су-152 доводилося працювати по-справжньому «інфернальних» умовах у тісноті, з поганою вентиляцією і без кавоварки. На додачу до цього самохідка вийшла громіздкою і неповороткою, а її скорострільність ледве дотягувала до 2 пострілів на хвилину. Однак інших варіантів не було: на фронті Червона армія переходила в наступ і щодня без нового знищувача ДОТів оплачувалась кров'ю співвітчизників. Тому радянські конструктори і пішли шляхом найменшого опору, «просто» встановивши на шасі від КВ-1с рубку прямокутного перерізу, в яку була укладена грізна 152-мм гаубиця-гармата МЛ-20С. Що цікаво, на першому етапі для Су-152 не вистачало снарядів. Тому в боєкомплекти стали вишкрібати все, що можна зарядити від осколково-фугасних і бронебійних до бетонобійних і навіть напівбронебійних морських снарядів.

Справлялася і з танками.

Перші 24 машини нового класу надійшли в Червону армію якраз напередодні битви на Курській дузі. І саме там, у зіткненні з німецькими «Тиграми», «Пантерами» та «Фердинандами», нової самохідці і потрібно було дебютувати. Звичайно, через невелику чисельність наївно говорити хоч про якийсь «стратегічний» вплив Су-152 під Курськом. Однак, на тактичному рівні машина виявила себе з найкращого боку. Практика застосування нового «знищувача ДОТів» багато в чому виковувалася за умов постійної імпровізації Червоної армії. Радянським бійцям не знадобилося багато часу для усвідомлення того факту, що 152-мм гаубиця, заряджена навіть 40 кг осколково-фугасним снарядом, зможе показати себе і проти німецьких танків. Результат був приголомшливим.

Машина дуже знадобилася.

У ході битви на Курській дузі з'ясувалося, що нові «знищувачі ДОТів» — це чи не єдиний протитанковий засіб Червоної армії, який здатний впевнено вражати в лоба та ліквідувати на будь-якій дистанції німецькі важкі САУ та танки. При цьому із модернізованими середніми танками супротивника Су-152 справлялася навіть без використання бронебійних снарядів. Так, нерідкими були випадки, коли вже перше влучення 40-кг ОФС з 6 кг тротилу просто відривало вежу німецьким Т-4! Рідкісні, але виключно руйнівні постріли радянської самохідки справляли гнітюче враження як на піхоту, так і танкістів противника. Тому до закінчення війни грізне штурмове знаряддя неодноразово використовувалося як проти укріплень, а й проти бронетехніки.

Досвід застосування прийшов із імпровізацією.

На жаль і ах, вік Су-152 виявився недовгим. Випускалася самохідка всього 2 роки і зроблена була в кількості всього 670 екземплярів. Після закінчення війни більшість зразків, що збереглися, відправили на переплавку, через що сьогодні збережені Су-152 – колекційна рідкість. Такий скромний тираж багато в чому був пов'язаний з недоліками, що зберігалися у самохідки. Поспіхом створена машина була вимушеною мірою. При цьому ще до кінця 1943 року її на зміну прийшла нова і куди більш досконала «звіробійка» – радянська важка САУ ІСУ-152. Ця машина буде випускатися радянською промисловістю аж до 1947 року, а на озброєнні простоїть ще більше. Останні ІСУ спишуть в брухт лише 1981 року.

А ось цікаве відео з нашого каналу – куди і чому з російських річок та озер майже повністю зникли осетрові риби:

Протягом теми читайте про те, чому у автомобіля падає динаміка : 10 головних причин.