«Королівський тигр» не мав аналогів: чим на його появу відповіла Червона армія та Союзники

1944 року на обох європейських фронтах Другої світової війни з боку Німеччини з'явилися нові важкі танки. Німецька пропаганда назвала їх «Королівськими тиграми». В армії їх називали «Тигр II» і «Тигр B». За «доброю» традицією, новий винахід тевтонців мав стати черговим «вундерваффе». Досить сказати, що у Союзників прямого аналога цього танка не з'явилося. Незважаючи на низку недоліків, новинка виявилася небезпечним противником. Як же з нею справлялися Союзники на заході та Червона армія на сході?

Танки стали проблемою.

«Королівський тигр» – один із найнеоднозначніших танків Другої світової війни. У німецьких мемуарах того часу його то лають, то хвалять. Єдиної думки щодо цієї машини немає навіть у самих німців. При цьому не можна заперечувати, що за низкою параметрів “Королівський тигр” справді був машиною виключно грізною. Тільки подумайте: 88-мм нарізна гармата, здатна впевнено вражати в лоба будь-який танк Союзників з боєкомплектом у 67-72 снаряди. Високоякісний телескопічний приціл. Пара кулеметів і, звичайно ж, найтовстіша броня серед танків Другої світової війни. Лоб корпусу «Королівського тигра» мав бронювання 100-150 мм при куті нахилу 50 градусів. Прямих аналогів у цієї машини в роки війни не існувало, оскільки він призначався в першу чергу не для прориву оборони, а для винищення собі подібних – важких танків антигітлерівської коаліції.

Грізною була машина.

Звісно, крім низки серйозних переваг були «Королівського тигра» і недоліки. Насамперед машину лаяли за надмірну масу. Навіть за сучасними мірками це так важить багато – 68 тонн. Через це була серйозно перевантажена трансмісія танка, через що на шосе “Король” не розганявся швидше 38 км/год, а на пересіченій місцевості в найкращому разі давав 13 км/год. При цьому ресурс двигуна та ходовий виявився неймовірно низьким. У нового «Тигра» були проблеми з витратою палива. На 100 кілометрів шляху це «вундерваффе» пожирало серйозні 500-620 літрів пального під час руху по шосе. А на пересіченій місцевості годувати новинку доводилося натурально бочкам – на помітну «сотню» йшло приблизно 900-1000 літрів пального.

Вперше Тигри-В зупинили Т-34.

При цьому неповороткість танка була не єдиною його проблемою. Товста 150-мм броня була зроблена не від хорошого життя. До 1944 німці вже відчували гострий дефіцит легуючих присадок для сталі, через що засоби захисту виходили відверто низької якості. З одного боку, броня «Тигра-В» справді тримала більшість пострілів. Проте, з іншого вона була вкрай тендітною, через що починала тріскатися сильніше й сильніше з кожним новим попаданням. Нарешті, танк вийшов відверто дорогим і трудомістким у виробництві. Достатньо сказати, що на один «Тигр II» йшло понад 120 тонн сталі. Для порівняння на виробництво однієї «Пантери» потрібно до 80 тонн сталі.

Непогано справляли Сухарі.

Вперше використано це «вундерваффе» було в червні 1944 проти військ Союзників. Нові «Тигри» вступили у бій неподалік французького міста Кан, що стало неприємним сюрпризом для сил антигітлерівської коаліції. У першому ж бою сімці танків вдалося набити щонайменше 12 американських «Шерманів». На радянсько-німецькому фронті ці грізні машини вперше розпочали бій у серпні того ж року. За іронією долі, тут нову машину спіткала доля її ідейного попередника. Дебют “Тигрів II” був ще менш вдалим, ніж дебют “Тигрів I” восени 1942 року на східному фронті. Так, у районі Сандомирського плацдарму неподалік польського села Оглендув нові німецькі танки потрапили в засідку. В результаті зіткнення германці втратили відразу 4 машини: три нові танки було знищено, а ще один – виведений з ладу.

Можна було залучити зенітки.

І все ж за всіх заявлених недоліків і проблем «Тигр II» був небезпечним противником. Що йому протиставив Радянський Союз? Насправді поява «Короля» 1944 року не надто здивувала Червону армію. Досить сказати, що під тим самим Оглендувом грізних “Королів” залишили звичайні Т-34-85. Бити нових “Тигрів” на дистанції до 2 км могли і численні радянські “Сухарики”. Навіть Су-85 цілком впевнено могла справлятися з таким противником, нехай (найчастіше) і не поодинці. Загалом Червона армія зразка 1944 року вже могла впоратися з будь-яким противником «банальної» координації дій різних родів військ та видів озброєнь. Що цікаво, техніка американців та англійців більшою мірою показала себе проти «Королів» гірше за радянську. Однак, Союзники змогли парирувати проблему, що утворилася, за допомогою штурмової авіації.

Знайшли, чим бити.

У крайньому разі до знищення «Тигрів» за традицією залучалася радянська авіація та артилерія, у тому числі зенітна. Наприклад, радянська 85-мм зенітка 52-К практично не залишала шансів важким танкам німців. Єдина причина, чому СРСР не втикав цими чудовими зенітками весь фронт, – «кінська» ціна. У зенітному виконанні гармата була досить складною та вкрай дорогою. Тому застосовували їх не за прямим призначенням лише в крайньому випадку. До речі, саме на базі цієї гармати свого часу було розроблено знаряддя для вже згаданих Т-34-85 та Су-85. Але головним ворогом «Королівського тигра» таки виявився він сам – до кінця війни німці зробили лише 485 цих машин.

А ось цікаве відео з нашого каналу – які мотоцикли «Урал» сьогодні випускає ІМЗ, і чому вони такі дорогі:

Продовжуючи тему читайте про те, чому червоноармійці не любили ППШ-41 і за які недоліки його регулярно критикували.