Чим прославилися російські буксири і чому про них забули

У ХІХ століття російських річках відбулася технічна революція. Там, де ще недавно бурлаки чи кінні упряжки тягли каравани барж, з'явилися нові судна, які брали на буксир цілі ланцюжки і легко йшли проти течії. Річкові буксири швидко стали символом нового часу: вони скорочували шлях, приносили величезний прибуток і вражали уяву іноземців своєю силою та масштабом. Щоправда, через кілька десятиліть від колишньої слави залишилися лише спогади та рідкісні фотографії.

1. Навіщо Росії знадобилися буксири

Спочатку баржі тягли бурлаки.

У ХІХ столітті головними транспортними артеріями країни були річки, і перевезення ними грали ключову роль. Головна ж проблема полягала в тому, що переважна більшість баржів не мали двигунів; їх можна було тягнути тільки вручну або за допомогою коней, що робило шлях довгим, важким і дорогим. Все змінилося з появою парових машин, але з їхньою допомогою створювали не флотилію вантажних пароплавів, а обмежену кількість потужних буксирів. Так і почалася їхня епоха. Перші судна цього замовляли за кордоном, але незабаром їх почали збирати і на російських верфях. На Волзі та Камі вони швидко довели свою вигоду: один буксир міг замінити сотні людей, заощаджуючи гроші судновласників та прискорюючи перевезення у рази. Перші буксири приносили прибуток буквально за кілька рейсів, і історії про них розлетілися по всій країні.

Перші буксири працювали на парі.

Окрім транспортної роботи на великих річках, буксири знайшли ще одне важливе застосування у портах. Там, де громіздкі пароплави та вантажні судна важко маневрували біля причалів, невеликі, але потужні буксири розвертали їх і допомагали швартуватися. Для тодішнього судноплавства це було справжнім порятунком: портові операції прискорилися, а ризик аварій помітно зменшився.

2. «Золоте століття» річкових рекордсменів

Буксири справлялися з цим набагато краще.

У другій половині ХІХ століття буксири розкрили весь свій потенціал. На Волзі та Камі почали працювати потужні парові тягачі, які збирали за собою каравани із десятків барж. Загальна довжина таких складів часом перевищувала кілометр, і це видовище вражало навіть колишніх речників. Найбільші буксири вражали своєю міццю та витривалістю, прославилися та завоювали особливу популярність. Особливо вдалі моделі перетворилися на справжніх довгожителів: вони десятиліттями перебували в експлуатації та за своє життя змінили кількох судновласників. Причому деякі буксири служили так довго, що зустрічали вже нове століття і змінювали імена разом із епохами.

До них чіплялися цілі річкові потяги.

Сила цих «водних локомотивів» вражала сучасників. Їхні машини видавали тисячі кінських сил, що можна було порівняти з енергетикою великих бойових кораблів на той час. Завдяки цьому буксири могли тягнути не лише зерно та ліс, а й важкі вантажі на кшталт металу чи нафти. Для величезної країни, де річкові шляхи пов'язували регіони краще за будь-які дороги, це означало майже безмежні можливості. Російські буксири справляли велике враження навіть іноземців. Каравани, що йдуть уздовж волзьких берегів, більше нагадували рухомі міста: десятки завантажених товарами барж вів у приводу один-єдиний буксир. Про поставлені ними рекорди говорили далеко за межами країни.

3. Як працювали ці судна

Буксири були дуже потужними.

Буксири мали лише одне завдання — максимально ефективно тягнути важкі вантажі. Парові котли та машини розміщувалися в центрі корпусу, щоб не перевантажувати носа чи корму. Масивні колеса чи гвинти створювали тягу, а високі труби викидали клуби пари, видні здалеку. Сили цих машин вистачало, щоб караван рухався навіть проти сильної течії. На окрему згадку заслуговує на те, як буксир тримав баржі. При цьому для зчіпки використовували довгі сталеві троси, що розтягувалися на сотні метрів. Правильне розподілення вантажу і натяг тросів вимагали великого досвіду: якщо зробити помилку, баржі могло занести, і весь ланцюжок починав ламатися на поворотах.

Вони змогли підняти галузь.

Капітани відпрацьовували цілу науку управління такими складами, і найкращі користувалися повагою нарівні з морськими офіцерами. Були й свої хитрощі. Наприклад, щоб полегшити розворот або проходження мілководдя, буксири іноді змінювали схему зчіпки, скорочуючи відстань між баржами або вибудовуючи їх особливим чином. Завдяки цьому навіть кілометровий склад міг порівняно швидко маневрувати. Цікаво, що саме на базі буксирів з'явилися перші експерименти, що стали прологом до криголамного флоту. Один із парових тягачів переробили так, щоб він міг ламати льоди на річках, відкриваючи навігацію раніше, ніж звичайно. Для річкової торгівлі це було справжнім проривом: буксири не лише тягли вантажі, а й розширювали можливості судноплавства.

4. Масштаб та значення для країни

Буксири широко використовувалися.

Буксири швидко стали найважливішою частиною економіки Росії. Річками перевозили зерно, ліс, сіль, нафту і метал — товари, без яких неможливо було уявити життя промислової імперії. Один буксир тягнув караван, здатний замінити десятки поїздів, а доставка по воді обходилася дешевше та швидше, ніж перевезення сухопутним шляхом. Особливо помітно їх вплив відчувалося у Поволжі. Там, де ще нещодавно гужовий транспорт ледве справлявся з потоками зерна, буксири за один рейс перевозили об'єми, що рівні врожаю цілого повіту. Завдяки цьому міста на Волзі перетворювалися на жваві торгові центри, а пристані та склади росли наче гриби після дощу. Не менш важливою була портова роль. Буксири допомагали величезним пароплавам розгортатися і причалювати, скорочували час стоянки, отже, збільшували оборот вантажів. На їх основі зросли цілі галузі суднобудування та ремонту, адже буксирам потрібно регулярне обслуговування та нові технічні рішення. З появою цих судів змінилися принципи річкових перевезень. Якщо раніше швидкість каравану залежала від втоми бурлаків чи коней, то тепер у справу вступала сила парової машини. Це робило річковий транспорт більш передбачуваним, отже, привабливим для торгівлі.

5. Чому буксири зникли

Згодом буксири витіснили.

На початку XX століття здавалося, що буксири пануватимуть на річках ще довго, але їхній захід сонця виявився стрімким. Першим ударом стали залізниці: вони пов'язували регіони безпосередньо, не залежно від навігації та погодних умов. Перевезення по воді, як і раніше, залишалися дешевими, але швидкість і цілорічність залізничного транспорту поступово брали гору. Другим чинником став розвиток нових технологій у судноплавстві. Вже в середині ХІХ століття в Америці помітили, що штовхати баржі з корми вигідніше, ніж тягнути їх на тросах. Такий спосіб дозволяв економити паливо, простіше керувати складом та обходитися меншим екіпажем. У Радянському Союзі цей принцип почали активно впроваджувати після війни, і саме тоді буксири почали поступово йти у минуле. До того ж, самі баржі змінювалися: вони отримували міцні зчіпні пристрої, розраховані на роботу з штовхачами, а разом з ними змінювалася і інфраструктура портів. Для старих буксирів місця у цій системі вже не було. На середину XX століття парові тягачі-рекордсмени майже зникли. Небагато вцілілих суден доживали повік у ролі портових помічників або використовувалися для нестандартних завдань, наприклад, для перегону кораблів без власної тяги. Проте епоха гігантських річкових буксирів, коли одне судно тягнуло кілометровий склад, завершилася назавжди.

Ще цікаве з нашого каналу:

Які мотоцикли «Урал» сьогодні випускає ІМЗ, і чому вони такі дорогі

Наразі буксири використовуються лише для одного, вони допомагають судам у маневруванні. Незважаючи на свої розміри, сучасні судна, наприклад, величезні контейнеровози , обладнані потужними силовими установками і не потребують їх штовхання або тягання.