Чи було радянське молоко таким «справжнім» чи всьому виною лише ностальгія.

Хочеться весело провести час? Тоді скажіть у «цих ваших інтернетах» щось категорично хороше чи погане про Радянський Союз. І вже незабаром із ймовірністю сходу сонця на сході навколо залишеної думки вибухне справжня громадянська бійня, під час якої громадяни почнуть обмінюватися аргументами та контраргументами різного ступеня переконливості. Але що особливо цікаво, обговорення суто побутових питань радянської дійсності зазвичай викликає навіть більшу жорстокість, ніж суперечки з суто політичних тем. Взяти бодай тему радянських продуктів харчування.

Яким же було радянське молоко?

Наприклад, радянське молоко. Багато людей, налаштованих до СРСР, комплементарно відразу вкажуть на те, що «молочка» в країні Рад була «справжньою». У той час як опоненти такої точки зору неминуче кинуться шерстити радянські ГОСТи різних років у спробі викопати там якісь не надто уявні за сучасними мірками добавки. І чого гріха таїти – викопають. Щоправда, при цьому «викривачі» не турбують себе такими речами, як порівняння технологій виробництва в різних країнах, особливо з поправкою на розвиток засобів виробництва та потреб ринку. А то «несподівано» може виявитися, що однакові продукти у всьому світі виготовляються плюс-мінус… однаково.

Люди згадують молоко по-різному.

Насправді відповідь на це питання залежить від того, що саме рахувати під «справжнім» молоком. У Радянському Союзі молоко, що потрапляло на прилавки магазинів, могло бути трьох видів: кип'ячене, пастеризоване та стерилізоване. Свіже «справжнє» молоко прямо з-під корови в радянських магазинах не продавалося. Можливо купити таке можна було десь на ринку, але все ж таки сире молоко було виключно долею сільських жителів, які або тримали власну худобу, або купували молоко в односельців. На жаль, продавати таке молоко в містах неможливо за двома ключовими причинами: безпека і термін зберігання. По-перше, молоко, яке не пройшло обробку, може бути банально небезпечне. Вибачте за цинічність, але якщо від якогось ящуру чи бруцельозу загине окрема сільська родина – катастрофи не станеться. Інша річ, якщо таке молоко потрапить у серію та опиниться у холодильниках десятків тисяч городян. І не тому, що селян не шкода, а тому, що масштаб проблеми – різний. По-друге, сире молоко банально швидко псується.

З молоком все непросто.

Справа в тому, що непастеризоване (сире) молоко зазвичай зберігається до 2 діб. Виною тому – молочнокислі мікроорганізми. У процесі життєдіяльності бактерії окислюють лактозу (молочний цукор), перетворюючи її молочну кислоту. В результаті продукт набуває характерного кислого смаку і з часом псується. При цьому відкрита тара та світло значно прискорюють життєвий цикл ненаситних бактерій! Відповідно, будь-яка промислова обробка молока потім і потрібна, щоб убити більшість мікроорганізмів. Це дозволяє помітно продовжити термін зберігання молочного продукту за умови збереження герметичності тари (адже голодні бактерії ззовні не сплять!). Однак, будь-який процес обробки неминуче позначається на смак кінцевого продукту.

Справжнє молоко лише одразу з-під корови.

На додачу до цього хоч радянське, хоч будь-яке сучасне молоко, окрім термічної обробки, у ході пастеризації переживає комплекс додаткових процедур. Наприклад, нормалізацію жирності, в ході якої молоко знежирюється або навпаки додатково насичується жирними добавками. Все це знову-таки віддаляє кінцевий продукт від первісного “сільського” смаку. Однак, кип'ятіння і пастеризація все-таки не роблять молоко «несправжнім». Інше питання у тому, наскільки кінцевий продукт виходив якісним. Радянські Держстандарти не передбачали можливості подвійного тлумачення. Більше того, у 1960-ті та 1970-ті роки не тільки молоко, а й вся молочна продукція справді робилися з якісної сировини, в чому нескладно переконатися, звернувшись до тих самих стандартів.

ГОСТи були різними.

При цьому наявність залізобетонних ГОСТів ніяк не виключається можливості браку продукції або псування продукції через порушення технології зберігання. Так само як не виключає й того, що в якомусь конкретному випадку справді міг мати місце елемент корупції і молоко розбавляли водою, банально крадучи державну продукцію для подальшого перепродажу за сірими схемами. При цьому якісь горезвісні кокосові та пальмові олії в радянському молоці дійсно використовувалися. Щоправда, з'явилися вони у молочній продукції країни порад лише у середині 1980-х років. Бо навіть радянські ГОСТи – це не кам'яні скрижалі із Господніми заповідями, а технологічний документ, який може змінюватися. Більше того, неодноразово змінювався навіть до 1985 року. Молочні ДСТУ в СРСР лише за 1960-1970-і роки змінювалися щонайменше двічі.

У 1960-ті та 1970-ті молоко справді було добрим.

І хоча не хочеться працювати «адвокатом диявола» у пальмового пасла (корисного в ньому справді мало), важливо розуміти, що в середині 1980-х років радянська молочна промисловість була у загальносвітовому тренді. Сумно відому “пальму” використовували так чи інакше всі. Забороняти її стали лише 2020 року, за відповідною доповіддю Всесвітньої організації охорони здоров'я при ООН. Щоб не використовувати інших слів, скажімо, що вкрай наївно критикувати рішення харчової промисловості кінця XX століття з дзвіниці пізнання першої чверті XXI століття. Бо навіть стара одеська приказка каже: «Знав би прикуп – жив би в Сочі». А на закінчення теми про якість радянського молока залишається лише сказати, що коли громадяни хрестять шпаги в суперечках про «справжність» молочної продукції СРСР, вони з високою ймовірністю згадують про продукти різних років, а то й зовсім десятиліть.

А ось цікаве відео з нашого каналу – які мотоцикли «Урал» сьогодні випускає ІМЗ, і чому вони такі дорогі:

Продовжуючи тему читайте про те, чому червоноармійці не любили ППШ-41 і за які недоліки його регулярно критикували.