Чому шпори кавалеристів стали символом лицарів Європи, хоча не припали до смаку решті світу |

У військовому обмундируванні зазвичай немає зайвих елементів – кожен або виконує якусь функцію, або несе символічний сенс. Але що стосується кавалерійських шпор, то з ними ситуація цікава. Сьогодні ними все ще користуються жокеї, тому здається, що вони завжди були популярними у будь-якого вершника. Однак насправді це зовсім не так: якщо у європейських лицарів вони були одним із головних символів їхньої доблесті, то в низці інших регіонів планети вони взагалі виявилися непотрібними.

Невід'ємний атрибут середньовічного лицаря із цікавою історією.

Шпори для наїзників потрібні, щоб допомагати керувати конем, тому здається, що вони мали бути повсюдно поширені. Насправді ж у далекому минулому вони опинилися в ході лише в межах Європи – наприклад, найдавніші зразки археологи відкопали на Балканах. У Середньовіччі вони використовувалися лише у західноєвропейських країнах, і навіть Східна Європа, в тому числі й Русь, не користувалася цим атрибутом вершника – у Російській державі вони з'явилися лише за часів Петра Великого.

Виявляється, цей елемент обмундирування був не особливо популярним у масштабах навіть одного материка.

Давньоруські, а також східні та азіатські наїзники для керування конем використовували батоги та нагайки – власне, саме цим пояснюється, зокрема, наявність останньої в обмундируванні донських козаків. До речі, розробка шпор у сучасному розумінні стала б неактуальною, якби не з'явились стремена. Справа в тому, що саме впровадження стремен перетворило шпори на атрибут для прискорення бігу коня, а до того вони виконували протилежну роль – допомагали вершнику гальмувати.

З функцією шпор теж все непросто – вона у якийсь момент кардинально змінилася.

Що ж до історії появи шпор, то вважається, що вони були вперше випробувані кельтами та німецькими племенами, і виглядали вони тоді примітивно, як прості шпильки. А от коли шпори міцно увійшли до атрибутики лицарів епохи Класичного Середньовіччя, то з'явилися складніші форми. Найпопулярнішою ж серед латних воїнів були найбільш знайомі для нинішніх поколінь – ті, які виглядають як зірки або шестерні.

Деякі віхи еволюції формують шпори в період Середніх віків.

У результаті саме лицарство зробило максимальний внесок у популяризацію шпор у країнах Старого Світу. До того ж, вони привнесли зміни і до символізму цього атрибуту вершника, і до їх зовнішнього вигляду. Так, лицарські шпори були дуже довгими – до кількох десятків сантиметрів, а самі зірочки також сильно зросли у діаметрі. Зроблено це було навмисне, але не заради помпезності: за інформацією редакції novate.ru, тільки в такому вигляді лицар міг впливати на коня, який також частково заковувався в лати – інакше до боку тварини було просто не дістатися.

Такими довгі шпори робили, щоб ними взагалі можна було скористатися.

Що ж до символічного призначення, то, насамперед, шпори середньовічних лицарів виявилися важливою частиною церемоніалу цього стану. Коли новобранця посвячували в лицарі, обов'язковою частиною ритуалу було прийняття та надягання шпор. До того ж, вони диференціювалися за кольором: якщо боєць носив срібні шпори, то він був ще зброєносцем, але якщо вже посвячувався в лицарі, то носив золоті. Пізніше кавалерійські шпори почали асоціюватися з привілейованими класами суспільства з одного боку, і показником доведеної в бою доблесті конкретної людини – з іншого.

На додаток до теми про епоху знаменитих середньовічних вершників у обладунках: Чи правда, що середньовічні лицарі справляли потребу прямо в обладунку