БС-3 пробивала «Тигр» майже наскрізь: чому ж тоді Червона армія отримала лише 300 таких красунь

У 1943 році в Радянському Союзі було розроблено новітню гармату, постріл з якої чи не пробивав важкі танки вермахту на виліт. Руйнівна зброя виникла завдяки праці Василя Гавриловича Грабіна. На жаль, через певні обставини ця грізна красуня майже не поставлялася на озброєння Червоної армії в роки війни. Яка ж зла доля завадила озброїти захисників радянської Батьківщини такою грізною зброєю?

Тяжких танків ставало дедалі більше.

Наприкінці серпня 1942 року під Ленінградом з'явилися важкі танки “Тигр”. З кожним місяцем кількість цих важких танків на фронтах Другої світової війни лише зростала. Хоча, заради справедливості, великим воно ніколи не було. Випускати перші “Тигри” почали до 1944 року. За цей час німці виробили лише 1354 таких машин. Зрозуміло, з'являлися в німців та інші важкі «іграшки». Вже липні 1943 року у рамках Курської битви відбувся дебют танків «Патера». Нова машина позиціонувалася як заміна застарілим середнім танкам Т-III і Т-IV і на відміну від «Тигрів» стала значно масовішою. За 1.5 року у виробництві Третій рейх встиг наклепати щонайменше 6 тисяч цих жвавих танків. При цьому і машини попередніх поколінь продовжували набирати в броні та масі, знаходячи додатковими «плитами» та екранами. Німецькі танки і САУ ставали дедалі складнішою мішенню.

Нова зброя була потрібна як повітря.

У свою чергу Радянський Союз зробив ставку на підвищення ефективності артилерійського вогню за рахунок покращення знарядь танків, самохідок та польових розрахунків. А навесні 1943 року взагалі з'явилася ідея створити по-справжньому потужну зброю, здатну гарантовано зупиняти навіть найважче броньовану техніку панцерваффе. Завдання щодо розробки такої гармати-красуні передбачувано довірили перевіреній людині – Василю Грабіну. До цього моменту він та його колега вже встигли зарекомендувати себе як люди, здатні створити потужну, технологічну та надійну зброю у максимально стислі терміни. Незабаром Грабін направив у ставку доповідну записку, в якій запропонував пристосувати для потреб сухопутних сил 100 мм морську гармату Б-34. Ідея конструктора отримала схвалення у військово-політичному керівництві.

Василь Гаврилович Грабін.

Однак, при цьому від Грабіна закономірно вимагали завершити вже розпочаті проекти, багато з яких перебували у високому ступені готовності. Тим більше, що на момент весни 1943 року основна маса роботи творчого колективу Василя Гавриловича зводилася до доопрацювання та усунення проблем у вже існуючих радянських знаряддях. Ця обставина суттєво загальмувала розробку нового «звіробою» для німецького зоопарку. І все ж, до осені 1943 року Грабін зміг викотити нову протитанкову гармату на випробування. За іронією долі, сам конструктор знаряддя, що вийшло, протитанковим не вважав. Через те, що гармата виявилася надто потужною, її вирішили класифікувати як польову, тобто призначену у тому числі для боротьби з ворожою фортифікацією. Само собою, як це буває в 9 з 10 випадків, на випробуваннях 100-мм зброї було виявлено низку недоліків і дефектів. Робота щодо їх усунення та черговий тур випробувань розтяглися ще на кілька місяців. Зрештою, на початку травня 1944 року 100-мм польова гармата БС-3 була прийнята на озброєння Червоної армії.

Серйозніша зброя.

У справі знаряддя показало себе з найкращого боку. Новинка впевнено вражала «Пантери» та «Тигри» обох моделей. Гармата вийшла важкою (3.5 тонни), але потужною та далекобійною. Закинути снаряд БС-3 могла аж на 20 км, хоча в реальних умовах звичайно ж стріляла на менші дистанції. При цьому в перших моделях БС-3 залишався ряд неусунених недоліків, начебто занадто сильної віддачі. У результаті до кінця війни Червона армія отримала трохи більше 350 таких знищувачів важкої техніки. Чому так мало? По-перше, тому що промисловість була завантажена виробництво інших знарядь, які в цілому справлялися з поставленими завданнями не гірше, при цьому були менш «примхливі» і універсальніші. По-друге, БС-3 вийшла вже надто вузькоспеціалізованою. Тому великої кількості цих знарядь військ не потрібно. Тим більше, що 1944 ознаменувався справжнім дощем з різноманітних новинок з покращеним озброєнням, як серед танків, так і серед САУ. Тому БС-3 була уготована доля дивізійної затички на крайній випадок.

Гармату випустили в кількості лише 350.

При цьому було б помилкою думати, що творіння Грабіна вийшло поганим. Гармата вийшла чудовою, просто після війни її довелося ще кілька разів доопрацьовувати та покращувати. Досить сказати, що найкращою похвалою цього знаряддя буде той факт, що радянські нащадки БС-3 простояли на озброєнні Росії аж до 2016 року. При цьому як у самій федерації, так і в інших країнах деяка кількість БС-3 все ще залишається на тривалому зберіганні. Усього за роки радянської влади було вироблено близько 3.8 тисяч цих знарядь.

А ось цікаве відео з нашого каналу – куди і чому з російських річок та озер майже повністю зникли осетрові риби:

Протягом теми читайте про те, чому у автомобіля падає динаміка : 10 головних причин.