Як створювався фільм “Куба і Аляска”: найцікавіші факти
В український прокат вийшов документальний фільм “Куба і Аляска” режисера Єгора Трояновського, який розповідає історію двох найкращих подруг-парамедикинь, військовослужбовиць Куби і Аляски. Vogue.uaпоспілкувався з героїнями картини, а також продюсеркою Ольгою Брегман і розповідає, як створювався цей зворушливий фільм про жінок у війську.
Про що фільм
“Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось”: саме з цього рядка Сергія Жадана, якого, ховаючись від російського обстрілу, цитують героїні фільму, починається картина “Куба і Аляска”.
Це повний життя, енергії, гумору, а також болі фільм про подруг-парамедикинь, які боронять Україну та рятують життя військових на передовій. Стрічка починається з моменту евакуації з поля бою, і далі камера буквально слідує за героїнями, показуючи їхнє життя на фронті, бойові будні, зворушливі побутові моменти, їхню дружбу, взаємопідтримку та рідкісні сцени з цивільного життя – наприклад, коли Куба, яка в “довоєнному” житті займалася дизайном одягу, їде в Париж, аби взяти участь у Тижні моди у 2023 році.
Реклама.
За словами продюсерки фільму Ольги Брегман, ідея картини “Куба і Аляска” зʼявилася навесні-влітку 2022 року. “Ми з режисером Єгором Трояновським тоді працювали на Харківщині та допомагали іноземним журналістам висвітлювати війну. Кубу ми знали раніше, адже знімали її у волонтерському штабі. А потім хтось із друзів сказав, що Куба тепер служить з Аляскою. І для нас це було якось нереально: дві дівчини з позивними Куба і Аляска служать разом, і вони обидві парамедикині. Ми поїхали їх зустріти і записали перше інтервʼю – і зрозуміли, що вони дуже класні й харизматичні. Дівчата нам також дали відео, які вони знімали самостійно, і все склалося в один пазл”.
“Цей фільм для нас завжди був не про війну, а про життя під час війни, – додає Ольга. – Про те, як дівчата продовжують мріяти, шукати нові можливості, щось робити, згадувати минуле, творити”.
Хто такі Куба і Аляска
Куба і Аляска – парамедикині Юлія Сідорова та Олександра Лисицька, “госпітальєрки”. Куба служить з 2014 року; у 2019-му вона повернулася до цивільного життя – займалася дизайном одягу, створила власний бренд. У 2022 році, з початком повномасштабної війни, повернулася на фронт та зараз займається евакуацією поранених з поля бою в складі батальйону парамедиків “Госпітальєри”.
Аляска – медикиня за фахом. Дівчата познайомились кілька років тому в гостях у Куби.
Ось як згадує це Аляска: “Я прийшла до Куби в гості, зі своєю подругою Аллою Мартинюк. Перше, що я подумала про Кубу: “Вау, вона така гарна”. Пізніше ми вже зустрілися на війні, у складі батальйону “Госпітальєри”. Наша дружба зародилася насправді на війні, бо до повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми більше товаришували, аніж дружили. Мені здається, що з кожним роком, з кожною подією ми стаємо ріднішими, хоча не знаю, чи можливо ще більше”.
Як відбувався процес зйомок
Ось як розповідає про це продюсерка Ольга Брегман:
“Від самого початку ми домовилися про те, що нам важливо бути з героїнями майже завжди. Але Куба та Аляска сказали, що в момент евакуації, коли вони роблять свою роботу, знімальна група не зможе бути поруч, аби не наражатися на небезпеку. Тому ми придумали, що вони на виїздах завжди будуть з GoPro або телефонами. І за можливості, якщо це їм не заважатиме, будуть знімати самостійно. Камери прикріпили на шоломах. На початку фільму Куба навіть поправляла цей шолом з GoPro, оскільки вона себе знімала, і це так і залишилось в кадрі.
У нас не було жодних обмежень чи табу. Дівчата знімали все, що вважали за потрібне. Тільки під час евакуації дійсно були важкі кадри, де було і дуже багато крові, і емоційно складні моменти, і ми замінили їх на чорний екран. Ми робили це, коли нам здавалося, що відзняті кадри занадто чутливі й показувати все глядачу настільки детально не потрібно”.
А ось як описує процес зйомок сама Куба: “Коли приїжджала знімальна група, камера фактично всюди слідувала за нами. Не було жодних домовленостей з режисером стосовно того, що саме не можна знімати. Можна було знімати все. Єдиний виняток стосувався бойових виїздів: коли ми їхали поранених бійців чи цивільних, а іноді й уражені об’єкти інфраструктури, тоді знімальну групу не брали з міркувань безпеки. Але, в принципі, і ті зйомки, які ми робили самостійно на GoPro камеру, наприклад, я жодного разу не передивлялася, що там за відео, для того, щоб надати повну інформацію без прикрас. Я просто відправляла її команді – і все”.
Про найзворушливіші сцени у фільмі
Процес зйомок тривав понад два роки, а найскладнішим було перебувати поруч із Кубою та Аляскою в потрібні моменти з камерами, зізнається Ольга Брегман. Так, у фільмі показаний момент, коли в 2023 році Куба як дизайнерка одягу бере участь у Тижні моди в Парижі. Цей момент – один із найбільш зворушливих у картині, адже демонструє, що попри війну, життя в Україні продовжується, а сьогоднішні військові, які ще вчора займалися зовсім іншими речами у цивільному житті, попри всі складнощі та напругу знаходять можливість на творчість та улюблені справи.
Так, за словами продюсерки, для зйомок в Парижі довелося тимчасово змінити операторську групу, адже чоловіки-оператори не встигли у зазначені терміни отримати всі необхідні дозволи на виїзд.
До зйомок у Парижі також долучився ще й французький оператор.
Ще одна особлива сцена у фільмі – зустріч Куби з її мамою, що мешкає в Іспанії. “Як на мене, зустріч Куби з мамою – одна із найемоційніших у картині”, – каже Ольга Брегман. – Це зрозумілі і важливі для кожного епізоди, адже думаю, люди розуміють, що коли ти довго не бачиш свою маму, а часом можливо і не розраховуєш її вже більше побачити, адже думаєш що можеш загинути, то все дуже емоційно. А ще Куба не бачила довго свою собаку Бубочку, яку вона дуже любить”.
Про контрасти життя
“Куба і Аляска” точно зображує контрасти життя: ось дівчата ховаються від обстрілів, а ось – у вільний час від служби малюють щось у блокнотах, жартують, насолоджуються дрібними побутовими радощами. Зокрема, показано, що Куба продовжує поєднувати службу та роботу над дизайном одягу. “У нас працює цех, він виготовляє жіночу військову форму, – розповідає вона. – На жаль, нещодавно він був пошкоджений через російські обстріли Києва. Періодично нам вдається реалізовувати і невеликі творчі проєкти з моєю командою в цеху, Станіславом Бітусом і Ганною Суворкіною. Насправді дуже мало часу в мене є на це все. І це засмучує. Але це для мене важливо, бо це ніби маяк, який показує, що мені є куди повертатися”.
“У фільмі можна побачити, що я намагаюся малювати, працювати над ескізами образів для нашого бренду, – продовжує Куба. – А в тиловому житті мені подобається, коли, наприклад, нема вибухів, коли можна піти ресторан, вбратися у гарний одяг, жити спокійним нормальним життям, поїхати кудись у Карпати відпочити. Захоплює можливість працювати у своєму цеху, бо зараз її в мене немає. Тому і в тилу, і в цивільному житті я впевнена, що зможу знайти те, що мене захоплюватиме і надалі.
Про реакцію на фільм
Фільм Єгора Трояновського має гучний фестивальний шлях. Світова прем'єра стрічки “Куба і Аляска” відбулася на кінофестивалі Sheffield Doc Fest у Великій Британії, а в червні фільм здобув дві нагороди на Брюссельському кінофестивалі. За словами героїнь картини, спосіб, у якій розказано їхню історію – щирий та безпосередній – дає можливість глядачам зрозуміти, що перед ними “не супергерої, а звичайні люди”. “Для мене найбільш неочікуваним було те, що люди плакали після перегляду фільму”, – зізнається Аляска.
Про надмету фільму
Фільм “Куба і Аляска” робить, поміж іншого, одну важливу річ – розвінчує міфи та упередження стосовно жіночої дружби, стосовно ефективності жінок на війні, впевнена Аляска. “Стрічка показує те, що на війні – такі ж люди, яких ви бачите щодня на вулицях, в кав'ярнях, у метро. Усе це звичайні люди, а не якісь неймовірні супергерої, це люди зі своїм болем, своїми переживаннями і любов'ю, люди, які точно не були "народжені для війни", але вони зараз тут і роблять усе, що в їхніх силах, щоб наблизити нашу перемогу”.
“Цивільним важливо дивитися такі фільми, бо вони нагадують, якою ціною дається мирне життя, – каже Куба. – Перед ними фактично стоїть живий щит. Стрічка показує, що люди, які захищають країну, – це звичайні люди зі страхами, звичками, хобі, з усім тим, що властиво кожному. Просто ці люди усвідомили, наскільки важливо боронити свою країну. Бо якщо хтось боїться йти на війну, то варто пам’ятати: якщо всі боятимуться, війна прийде до них. І тоді вже ніхто не зможе допомогти. Тож я сподіваюся, що цей фільм бодай певною мірою змотивує людей долучитися до Сил оборони”.
Картину “Куба і Аляска” можна подивитися в українських кінотеатрах