Канни 2025: “Велика Елеонор” — чуттєвий режисерський дебют Скарлетт Йоганссон про дружбу та жінок
На Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра режисерського дебюту Скарлетт Йоганссон — “Велика Елеонор”. Це чуттєве кіно про 95-річну жінку, життя якої кардинально змінюється після смерті близької подруги. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чому цю класичну голлівудську мелодраму варто полюбити за її легкість і доброту.
Цьогоріч Каннська секція “Особливий погляд”, яка присвячена відкриттю нових режисерських імен, наповнена роботами трьох видатних акторів, які вперше спробували себе у режисурі повного метру. Спостерігати за цим було надзвичайно зворушливо, адже, представляючи свої проєкти, актори відкривали глядачеві нову і інтимну частину себе — і всі вони здивували.
Реклама.
Першою у цьому параді стала Крістен Стюарт з фільмом “Хронологія води ” — адаптацією автобіографічної новели американської письменниці Лідії Юкнавіч. Вона вразила своєю режисерською амбіційністю, поєднавши глибоко трагічну історію з дуже різкою кіномовою. Тим часом Гарріс Дікінсон відкрився як талановитий режисер, якого хвилюють соціальні теми — його фільм розповідає сумну історію злетів і падінь лондонського безхатька. Останньою в цій парадигмі постає американська акторка Скарлетт Йоганссон, яка зняла один з найчуттєвіших фільмів у межах усього 78-го Каннського фестивалю.
Її фільм “Велика Елеонор ” має промовисту назву. Головна героїня Елеанор — 94-річна єврейка, яка живе зі своєю подругою Бетсі. Разом вони веселяться, довго п’ють чай і дратують консультантів у магазинах. А ще Елеанор — безцінна подруга: Бетсі дитиною пережила Голокост, і коли її будять травматичні сни з минулого, Елеанор готова безкінечно слухати та підтримувати її.
І щойно глядач встигає закохатися в подруг із перших сцен, Бетсі раптово помирає. Спустошена Елеанор не знаходить собі місця вдома на самоті й вирішує поїхати до своїх дітей у Нью-Йорк. Щоб мама не нудьгувала, донька записує її на групу психологічної підтримки. Втім Елеанор випадково потрапляє на сеанс для тих, хто пережив Голокост. Серед учасників здебільшого похилого віку — молода й амбіційна студентка з факультету журналістики.
На сессії з нею раптом Елеанор починає розповідати жахливу історію дитинства Бетсі під час Голокосту, проте з якоїсь причини видає її за власну. Студентка вражена історією Елеанор і прагне зробити її темою свого університетського дослідження. Поступово між жінками зав’язується міцна дружба. Незважаючи на 70-річну різницю у віці, вони чудово проводять час разом — аж поки таємне не стає явним.
Сама тематика фільму Скарлетт Йоганссон логічно доповнює її насичену кар’єру. Окрім численних ролей у надуспішних фільмах, акторка відома й своєю небайдужістю до жіночої репрезентації в кіноіндустрії. Вона ніколи не стоїть осторонь дискусій про гендерну справедливість у кіно, не просто захищаючи рівні гонорари для чоловіків і жінок, а й порушуючи глобальне, як от питання сексуалізації жінок на екрані.
Її новий фільм торкається насправді гострої тему — актриси, що старіють: чи має їхня кар’єра термін придатності і які ролі індустрія дозволяє їм грати? Насамперед “Велика Елеонор ” привертає увагу до того, наскільки мало в сучасному кіно глибоких історій про жінок старшого віку і змушує замислитись, наскільки стереотипні ролі вони зазвичай зображають.
Протестуючи проти цих стереотипів, режисерка створила героїню Елеанор з винятковою любов’ю та глибиною. Йоганссон не просто розповідає історію про те, що й після 90-ти є місце для радості — вона також підкреслює, що в такому віці людина може переосмислити своє життя, знайти дружбу й навіть релігію. Усе це чуттєво втілено у виконанні 95-річної актриси Джун Сквібб, яка вразила Канни своєю роллю. Своїм прикладом вона також доводить, що кар’єра актриси може тривати навіть у такому віці, бо їхній досвід і типажі — надзвичайно важливі та недооцінені.
З погляду режисури Скарлетт Йоганссон постає як дуже сентиментальна режисерка, яка не боїться відкрито наслідувати голлівудські канони мелодрами. Вона ніби ностальгує за хвилею голлівудського кіно початку нульових. Там, де немає вражаючих експериментів, але є багато місця для сміху, сльозливій зав’язці та дуже доброму фіналу. На Каннському фестивалі лунала критика щодо передбачуваності режисерки, проте сама реалізація фільму — від візуальної форми до блискучих акторських перформансів — майже не залишає шансів не полюбити його за простоту й щирість.
В інтерв’ю для Deadline Йоггансон розповіла, що, знімаючи фільм, мріяла провести Джун по червоній доріжці — і це стало реальністю, хоч і відчувалось сюрреалістично. Прем’єра пройшла по-справжньому грандіозно: Джун, хоч і з великими труднощами через поважний вік, але з великою гордістю з’явилася в залі на тисячу місць. Зі сцени Йоганссон хвалила свою зірку за мужність. І сама Йоганссон заслуговує не меншої похвали за такий унікальний фільм і створення кар’єрного ренесансу для своєї зірки.