Темний Лорд: Що Йоджі Ямамото зробив для світу моди
Завдяки авангардному духу свого одягу та культовим силуетам оверсайз у чорному кольорі, Йоджі Ямамото став символом пошуку індивідуальності та боротьби зі стереотипами у світі моди. Часто кажуть, що його одяг «не для всіх», адже щоб носити одяг Йоджі Ямамото, потрібно відчувати світ так само, як і його творець. 3 жовтня легендарному японському дизайнеру виповнюється 82 роки, і Vogue.ua розповідає, що привело його до успіху.
Йоджі Ямамото народився в Токіо в 1943 році, в розпал Другої світової війни. Смерть батька на фронті та події в Хіросімі та Нагасакі вплинули на те, як майбутній дизайнер сприймав світ, вбираючи руйнівні наслідки війни: горе, голод і відчай. «Коли мені було три чи чотири роки, я вже знав, що життя буде дуже важким», — каже Ямамото. «Я мав боротися. Я мав захищати свою матір». Той факт, що Йоджі — єдиний син у вівці війни, змусив його подивитися на суспільство її очима: «Я думаю, що бачити світ з жіночої точки зору було моєю долею і дозволило мені робити те, що я роблю».
Реклама. 
Ямамото спочатку не планував бути дизайнером і навіть мало не став юристом. Він закінчив юридичний факультет Токійського університету Кейо і лише потім вступив до відомої японської школи моди Бунка Гакуен – закладу, який не лише заклав основу професії його матері швачки, а й виховав не менш зіркових учнів, ніж сам Ямамото – зокрема, Іссея Міяке та Кендзо Такада.
У 26 років Йоджі вирушив до Парижа, де в той час активно розвивалася висока мода, а ринок поглинали силуети Крістіана Діора, Шанель та Баленсіаги. Новоспечений дизайнер намагався знайти роботу в індустрії моди, але його ескізи повністю суперечили тодішнім тенденціям, тому їх відхилили всі модні будинки. Ямамото довелося повернутися до Японії, але саме там покупцям сподобалися винайдені ним широкі плащі, і вони поступово розпродалися. А вже в 1977 році його перша колекція була показана в Токіо.
Бренд Yohji Yamamoto з'явився на європейському ринку на початку 80-х років і запропонував альтернативу гіперсексуальній, візуально перенасиченій естетиці того часу. Бренд здобув популярність завдяки колекції 1981 року, яку дизайнер представив у Парижі. Моделі дефілювали без макіяжу, у чорному асиметричному одязі та грубому взутті. Чорний колір, лаконічність силуетів, деконструкція та багатошаровість шокували публіку, яка звикла до великої кількості кольорів, широких підплічників та високих підборів.
До речі, чорний – улюблений колір Ямамото. Інші кольори він вважає зайвими. «Мене цікавить лише текстура та геометрія», – каже майстер. У дизайні Йоджі Ямамото є темрява, яка читається в естетиці одягу. Його пристрасть до використання цього кольору походить від особистої дитячої трагедії, яка формує його творчий стиль навіть сьогодні, адже після смерті батька мати ніколи не носила одяг жодного іншого кольору. Звичайно, іноді дизайнер «зраджує» свій улюблений чорний. Але лише іноді.
Разом з Реєм Кавакубо Ямамото перевернув уявлення про колір та силует, що домінували у світі моди. Завдяки цим дизайнерам чорний колір перестав вважатися похмурим і гнітючим. Крім того, Ямамото був одним з небагатьох дизайнерів 1980-х років, кому не подобалася агресивна сексуальність, що домінувала на подіумах того часу. Він вважав, що те, що приховано під одягом, привабливіше за те, що відкрито. «Сенс сексуальності полягає в тому, щоб приховати її», — каже Йоджі. «Для мене жінка, яка поглинена своєю роботою, яка не намагається нікому догодити, яка одночасно сильна і м’яка, набагато привабливіша. Чим більше вона намагається приховати свою жіночність, тим більше жіночність проявляється в її способі життя».
Кожен виріб від Yohji має індивідуальний характер. Дизайнер ніколи не покладався на мейнстрім, його не вражає естетика обтягуючих суконь, осиних талій та високих підборів. Жінка в одязі Yohji Yamamoto – це, перш за все, особистість. Поєднання східних та західних традицій створює речі, які поза часом та вийшли з моди. Незважаючи на всю сучасність і навіть «футуризм» створених майстром образів, він майже завжди використовує стародавні технології хоча б частково, тим самим запобігаючи зникненню давніх традицій. Для створення свого «кутюру для бездомних» він часто залучає ремісників, які досі використовують старі ручні техніки: кустарне ткацтво, фарбування тканин, філігранну ручну вишивку та плісування.
Ямамото виражає у своєму одязі поєднання японських принципів вабі-сабі (значна частина японського естетичного світогляду: «вабі» асоціюється зі скромністю, самотністю, сірістю, але з внутрішньою силою; «сабі» – з архаїчністю, справжністю, автентичністю) та західних форм, створюючи моделі, що разюче відрізняються від сучасних тенденцій.
Одяг Ямамото часто закритий, вільного крою, на відміну від більшості силуетів на подіумах інших дизайнерів. Його одяг часто порівнюють з одягом жебраків чи бездомних. Цьому сприяє як вільний крій, так і грубі тканини без прикрас. «Моя роль у всьому цьому дуже проста», – каже він. «Я створюю одяг, як броню. Мій одяг захищає вас від неприємних поглядів».