Фільм «Аліса в Країні чудес» – 2025: сюжет, актори, відгук
В одній історії поєднують пісні Висоцького, театр абсурду та мораль для дітей. Але я бачив і не таке.
23 жовтня у російський прокат вийшла нова екранізація “Аліси в Країні чудес”. Якщо точніше, то фільм режисера Юрія Хмельницького ґрунтується на однойменній аудіоспектаклі з піснями Володимира Висоцького. Картині влаштували величезну рекламну кампанію: виконавиця головної ролі Ганна Пересільд і режисер їздили різними містами на прем'єрні покази, у соцмережах стрімінги запустили онлайн-гра, а в Санкт-Петербурзі в торговому центрі величезний муляж головної героїні (вийшло моторошно).
І важливо наголосити на одній деталі: цей текст пише фанат «Аліси в Країні чудес». Ні, не той, що просто читав її в дитинстві та закохався. У мене в колекції є різні видання книги російською, аж до версії Набокова, де героїню звуть Ганна. Плюс із десяток версій іноземними мовами, від угорської до каталонської. Є безліч переосмислень та пачка коміксів. І навіть пояснення квантової фізики на прикладі «Аліси в Країні чудес» тайською мовою!
Можна подумати, що через це я наперед налаштований до нового фільму негативно. Але все навпаки. Я бачив багато різних екранізацій «Аліси у Країні чудес». В інтернеті до прем'єри вже бурчали: «Ну, є ж фільм Тіма Бертона, радянський і диснеївський мультики, навіщо знімати ще?».
Ось тільки крім них я дивився з десяток робіт, схожих на оригінал. А ще існує майже стимпанківська «Аліса» 2009 року та «Маліса», близька майже до Гая Річі на стероїдах. А також аніме-серіал, ігровий серіал «Одного разу в Країні чудес».
Білий кролик уже побував на екрані водієм таксі, Березневий Заєць — роботом-кілером, а Чеширський Кіт — Вупі Голдберг. Черепа з хорор-мультика Яна Шванкмайєра є глядачами у кошмарах. Навіть готичність версії Тіма Бертона не була новинкою: пограйте в American McGee's Alice, де Чеширський Кіт схуд до скелета і забитий татуюваннями.
1/0
2/0
3/0
4/0
Я бачив стільки версій «Аліси в Країні чудес», що мене вже нічим не налякати (тільки не питайте про високобюджетний порномюзикл із 70-х). Як і у випадку з “Шерлоком Холмсом” або “Дракулою”, ще одна екранізація взагалі не робить погоди. Чому б їй не дати шансу? Але почну все одно з бурчання.
Сам фільм вийшов скоріше спірним. Автори перевантажили сюжет і не визначились із тоном. При цьому казка може розважити приємними акторами у кадрі та забавною історією.
Про фільм «Аліса в Країні чудес»
- Країна виробництва: Росія.
- Жанр: казка, пригоди, мюзикл.
- Дата виходу: 23 жовтня.
- Тривалість: 1 година 48 хвилин.
- Режисер: Юрій Хмельницький.
- У головних ролях: Анна Пересільд, Мілош Бікович, Пауліна Андрєєва, Ірина Горбачова, Сергій Бурунов, Крістіна Бабушкіна, Поліна Гухман, Андрій Федорцов, Ілля Ликов, Олег Савостюк.
П'ятнадцятирічна Аліса провалює ОГЕ з математики, а хлопчик, який їй подобається, вплутується в бійку. Вдома через дівчинку сваряться її батьки. Вирушивши в парк, Аліса зустрічає дивного чоловіка, який краде її годинник. А потім вона потрапляє до Країни чудес.
Тут школярка бачить безліч людей, які схожі на її близьких та знайомих. Але ті її не впізнають, оскільки вони є «антиподами». Саму ж гостю, яка впала буквально з неба, називають «антип'ятом». Але важливіше, що Аліса потрапила у світ, де час зупинився. І лише вона може його запустити. Цим хоче скористатися хитра Герцогиня.
У новій «Алісі в Країні чудес» надто багато ідей та посилань
Можливо, головна помилка картини її першооснова. Ні, це не про книгу Льюїса Керролла. Формально автори спиралися на музичну казку Олега Герасимова 1976, пісні до якої писав Володимир Висоцький. Начебто б ідея хороша: набагато цікавіше залучати глядачів не великою старою англійською казкою, а творчістю співвітчизника, популярність якого лише зростає.
Ось тільки є одна тонкість. Хоч книгу Керролла досі розбирають лінгвісти, філософи та математики, це все ж таки дитяча казка. “І нехай там буде більше дурниць”, – просила письменника Аліса Лідделл, для якої він і вигадував історію.
А ось твір Герасимова та Висоцького явно звернений до дорослих (хоч великий бард і говорив, що робив це для дітей). У музичній «Алісі» класична історія стикається з переосмисленням епохи брежнєвського застою та навіть політичною сатирою. Якщо ви слухали її на платівці або касеті тільки в дитинстві, увімкніть зараз. Ви здивуєтеся, як сміливо там звучить: “Ні-ні, у народу неважка роль: впасти на коліна – яка проблема?”
Музичну казку можна було б чудово екранізувати. Але автори взяли доросле переосмислення і вирішили перетворити його на дитяче кіно. А ніби і цього мало, розповідь ще осучаснили, додали до нього історію дорослішання і першого кохання, мораль про цінність сім'ї та навчання в дусі радянських кіноказок (абсурд Керрол, що любив, цурався такої банальності). Плюс до всього в оформленні окремих сцен, особливо «шаленого чаювання», явно поглядали у бік фільму Тіма Бертона.
Так що, як казав у постановці Додо: «Звикай, друже, плутанини тут буде достатньо». Як тільки починаєш думати, що дивишся переосмислення історії Керролла, в дію вривається тема сім'ї, яка одразу перебивається протистоянням та інтригами. А рідкісні політичні жарти відразу заміняють.
За всієї уявної абсурдності «Алісі в Країні чудес» не йде такий хаос: оригінал був надто лінійним, адже героїня просто йшла від точки до крапки. Тому різні режисери намагаються урізноманітнити сюжет несподіваними ходами. Перестаралися.
Дія подана театрально, і це навіть добре
Якщо відкинути знання про основу та спроби вдивлятися в підтексти, на екрані досить кумедна і навіть олдскульна казка. Тішить, що ставку зробили на костюми та незвичайні декорації, а не на комп'ютерну графіку: з нею у російських фільмах часто багато проблем.
Хоча в даному випадку сцени з різними дверима у повітрі або у воді вийшли цілком гідними. Взагалі задум такого переходу між локаціями хоч і нагадує «Корпорацію монстрів», але виглядає дотепно. А ось моменти, коли Аліса росте чи зменшується, а також сцени з Гусеницею знято дуже непереконливо.
В іншому ж акцент на дивних вбраннях та обстановці перетворює те, що відбувається на такий собі дитячий театр абсурду — і головне слово тут саме «театр». Локації начебто спеціально не виглядають повноцінним світом: просто поле, шматок лісу чи безкрайнє море. Але це цілком відповідає книзі, де кожен новий розділ ніби відірваний від попереднього.
Персонажі роблять абсурдні дії і вимовляють безглузді фрази чи не на кшталт «Монті Пайтона». У фільмі взагалі напрочуд багато непоганих жартів.
На щастя, більшість акторів рівно на своїх місцях. Анна Пересільд органічно грає розгубленість і перебільшує решту емоцій. Пауліна Андрєєва в образі Герцогині та Ірина Горбачова в ролі Королеви – головні зірки за рахунок навмисного пафосу, за яким криються дуже живі деталі. На реакціях першої ще й тримається багато вдалих гегів.
Але за деяких артистів прикро. За Додо через знання оригіналу. У фільмі голос оповідача перетворили на зухвалий любовний інтерес героїні, але позбавили головної функції — пояснення того, що відбувається. За Гусеницю та Папугу — їхні ролі малопомітні. А там взагалі улюбленці двох поколінь: Сергій Бурунов та Артем Кошман. Кожен у своїх невеликих появах краде всі сцени.
Мілоша Біковича в образі капелюшника роблять дуже важливим для сюжету персонажем. Але більшу частину часу він просто сидить за столом – втім, як і належить герою. Ось тільки в книзі на ньому не була зав'язана суперечлива лінія (теж у Бертона підглянули).
Відверто заважає хіба що Андрій Федорцов у ролі Білого Кролика. Хоч його персонаж і негідник, він надто неприємний і дратівливий.
З усієї цієї легкості вибивається частина про реальність. Лінію зробили надто довгою для звичайного вступу: вона додає раціональності у божевільний світ і змушує оцінювати послідовно та здорово та все інше. А саме пошук логіки завжди псує враження від будь-якої версії «Аліси».
У фільмі «Аліса в Країні чудес» багато пісень, і вони поділять глядачів
Жовтень 2025 року чомусь став місяцем мюзиклів. Усі обговорюють серіал «Москва сльозам не вірить. Все тільки починається», в якому героїні раптово заспівали. А тут наспіла й «Аліса» із десятком музичних номерів. Але, на відміну від ремейку радянської класики, дитячому фільму дуже йде такий жанр — навіть у відриві від платівки Висоцького.
Кіноказки й у радянські часи часто були музичними, а екранну «Алісу в Країні чудес» нерідко порівнюють з іншою класикою — «Чарівником країни Оз», де були пісні. Навіть у оригінальній книзі Керролла миготіли вірші. Отже, коли персонажі в кадрі починають співати, це виглядає більш ніж очікувано. А ось самі номери можна сприймати по-різному.
Найкраще запитувати про їхню якість того, хто не чув аудіоспектакль. Хоча 1976-го пісні Висоцького і виходили в аранжуваннях Євгена Геворгяна (майбутнього композитора серіалу «Місце зустрічі змінити не можна»), мелодійність барда легко впізнати. Тому чути його тексти в повністю змінених композиціях досить важко — вони здаються «неправильними».
Але що якщо абстрагуватися від оригіналів? Начебто виходять гідні для сучасного мюзиклу пісні: десь додають речитативу, десь — чи не рок-аранжування. І все це супроводжують молодіжними танцями. Так що нові версії не такі й погані, просто зовсім інші.
Дивує лише, що ближче до фіналу звучить «Балада про кохання» все того ж таки Володимира Висоцького, яка взагалі ніяк не відноситься до «Аліси в Країні чудес». Автор писав композицію для “Стріл Робін Гуда”, а кіношники в результаті включили її в “Баладу про доблесного лицаря Айвенго”.
Так, у новому фільмі важливою лінією йде тема того самого кохання, а в оригіналі її взагалі не було, тому і відповідної пісні не знайшлося. Але композиція вибивається із загального нальоту абсурду своєю найчистішою ліричністю та ніжністю.
Натомість на титрах пускають єдиний оригінальний трек, написаний до нового фільму. І тут на мене на прем'єрі чекав шок: ви часто бачите в російському кіно, щоб молодь у залі починала співати? А я ось бачив.
При всіх недоліках «Аліси в Країні чудес» 2025 хочеться запитати: а як взагалі може виглядати еталонна версія? Бо навіть Тім Бертон радикально переписав сюжет оригіналу. І якщо хочеться чогось близького до Керролла, завжди можна включити фільм 1972-го, 1985-го або 1999 року або ж радянський мультик.
Сучасним авторам залишається лише шукати нові сенси та варіанти подачі знайомої всім історії. Варто визнати, що в цьому випадку трохи перегнули: змішали книгу, аудіоспектакль, посилання на нашу реальність та інші фільми. Як казав Додо у постановці: «Хто це посміхається: сам Льюїс Керролл, а можливо Чеширський Кіт». «Чи Володимир Висоцький, чи Юрій Хмельницький?» – Додаємо вже ми. Занадто багато авторів однією історію.
Але, строго кажучи, свою функцію фільм чудово виконує. Це бадьоре та яскраве дитяче кіно, яке смішить несоромними жартами, розважає музичними номерами, приваблює привабливими акторами та трохи говорить про прості істини. Не дарма, поки вчені шукають нові сенси в книзі Льюїса Керролла, діти просто читають її і веселяться. І з фільмом те саме: можна знайти в ньому безліч спірних моментів, а можна просто отримати задоволення від перегляду.