Одеський кінофестиваль: сирени повітряної тривоги та труби архангелів

Одеський кінофестиваль: сирени повітряної тривоги та труби архангелів 31.08.2023 12:45 Укрінформ У конкурсних програмах домінували фільми, у яких осмислено драматичну українську сучасність та її витоки

Чотирнадцятий ОМКФ цього року знайшов притулок у Чернівцях, у його конкурсних програмах переважали фільми, у яких їхні творці осмислюють драматичну вітчизняну сучасність та її витоки, а також немовби вводять події російсько-української війни у контекст випробувань, що переживає людська цивілізація загалом. Цей резонанс між часом і місцем та представленими кінематографічними творами відобразився й у рішеннях журі.

Спеціальний диплом за найкраще виконання чоловічої ролі отримав Дмитро Нежельський, який зіграв заголовного персонажа у «Сашеньці» Олександра Жовни. Цей фільм удостоївся чи не найполярніших відгуків глядачів: одні називали стрічку безталанною епатажною поробкою, інші захоплювалися сміливістю авторів і пророкували їй культовий статус. Він здатен ошелешити навіть відчайдушного синефіла негаданим поєднанням мотивів трилеру в гічкоківському смаку з чіткими психологічними характеристиками та нагнітанням напруги і такою приголомшливою невідповідністю (як у випадку «Весільної вази») звичним координатам кіномистецтва, що радикальну творчу зухвалість тут важко відрізнити від професійної неспроможності. Початком сюжету стає вбивство немолодої подружньої пари, яка дбала про сина, прикутого до інвалідного візка. У подальшому невеселі будні Сашеньки, що лишився сиротою, сплітаються з екскурсами у минуле, яке виявляється чи не похмурішим за сьогодення: як з'ясовується, труднощі гендерної самоідентифікації, які відчуває молодий чоловік, зумовлені бажанням батьків перетворити його на дівчинку, що вони і здійснюють з граничною жорстокістю.

Фото Олександра Жовни

Та обставина, що події цієї химерної сімейної драми або радше сімейного горору розгортаються за радянських часів, дає змогу побачити у фільмі притчу про тоталітарний режим, який підпорядковує громадян своїм примхам, прагне контролювати не тільки політичну активність, а й особисте життя. Унаслідок заходів, які спотворюють людську природу, вона створює чудовиськ, здатних на бунт,  і їхня нещадність не поступиться репресивній владі, що їх породила. Водночас патологічний характер перипетій і ненав'язливо, але скрупульозно переданий у радіоповідомленнях та телепередачах історичний контекст, дивним чином контрастують з млявою, відстороненою, ніби загальмованою манерою оповіді, тож навіть у найжорстокіших сценах персонажі нагадують сомнамбул. Чи позначився тут недолік режисерського обдарування літератора Жовни, чи герої навмисно представлені як маріонетки, що приречено розігрують спектакль під впливом чужого самодурства і власних маніакальних бажань, які змушують їх нехтувати і почуттями ближніх, і власною безпекою? Як би там не було, і Нежельський, який отримав нагороду, і його партнерка Мілена Компанієць зуміли надати своїм героям переконливості, підтримуючи в публіки співпереживання до цього «театру жорстокості».

Источник: www.ukrinform.ua