5 видів новітньої радянської зброї, що так і не пішло в серію через розпад країни

Розпад Радянського Союзу став досконалою несподіванкою для більшості людей, що жили на його території. Не чекали на такий поворот подій і у військово-промисловому комплексі. До останнього дня існування СРСР у конструкторських бюро та на заводах кипіла напружена робота, спрямована на підвищення обороноздатності. Останні види перспективних радянських озброєнь випробовувалися аж до 1991 року, а деякі доводилися до пуття і в перші кілька років після розпаду. На жаль, до серійного виробництва переважна більшість цих розробок так і не дісталася.

1. ПАТ-Б

Вийшла так собі, але все одно прийняли.

У 1980-х роках армія Середніх Штатів Америки розпочала перехід на артилерійські системи калібру 155 мм, внаслідок чого радянські частини озброєні головним чином 122-мм гаубицями Д-30 почали програвати заокеанським у вогневій могутності. У відповідь було вирішено розробити нову 152-мм полкову гаубицю «ПАТ-Б». Від своєї попередниці новинка успадкувала вдалий лафет. Про це однією з найважливіших інновацій стало оснащення гаубиці новітнім розвиненим дульним гальмом. На випробуваннях гаубиця справила неоднозначне враження: з одного боку вогнева міць системи справді зросла рахунок збільшеного калібру, з іншого боку – дальність у новинки залишилася практично колишньою. Незважаючи на це, гармату рекомендували до озброєння в 1991 році. Можливо, «ПАТ-Б» отримала подальший розвиток, але завадив розпад країни.

2. Підводні човни «Піранья»

Підводний човен для диверсантів.

У розпорядженні радянського військово-морського флоту були не лише величезні атомні підводні човни. У другій половині 1980-х років вітчизняні конструктори розробили першу малу дизельну субмарину проекту 865. Підводні човни цієї серії отримали прізвисько «Пірання» та призначалися для доставки та евакуації диверсійних груп водолазів. Для цього кожна «Піранья» оснащувалась спеціальним шлюзом, де могли знаходитися не лише бойові плавці, а й спеціальне спорядження, включаючи підводні буксирувальники. Занурюватись «Піраньї» могли на глибину до 200 метрів. Крім водолазів, озброювалися підводні човни кількома торпедами, гідроакустичною станцією, станцією РЛС та РЕБ. Перші два підводні човни заступили на бойове чергування в 1990 році. Надалі флот мав отримати ще багато таких «малят», проте завадив фатальний 1991. А незабаром не стало і тих, що таки встигли спустити на воду.

3. МіГ-31М

Доробляли в ініціативному порядку.

1985 року в небо вперше піднявся продукт глибокої модернізації радянського перехоплювача МіГ-31 – літак МіГ-31М. По суті, машина була доопрацюванням оригінальної моделі, що надійшла до військ за 5 років до цього. Що цікаво, створювалося МіГ-31М багато в чому в ініціативному порядку конструкторського колективу. Якісних відмінностей від початкової моделі було чимало: численні доопрацювання фюзеляжу, крил і ліхтаря пілота, затемнення кабіни (у темряві пілоту зручніше працювати з апаратурою), збільшення числа точок підвіски озброєння з 4 до 6, установка нової РЛС (модернізована). Крім того, літак ППО розпрощався з «малокорисною» гарматою ГШ-6-23, яку тепер мали заміняти додаткові далекобійні ракети. Незважаючи на всі складнощі, випробування літака були успішно завершені у 1994 році, але на запуск машини у виробництво грошей у країні не знайшлося.

4. РСЗВ «Прима»

Один із перших доробок Града.

Навряд чи знайдеться людина, яка ніколи не чула б про найвідомішу РСЗО післявоєнного Радянського Союзу – «Град». Сучасна Торнадо-Г є продуктом модернізації згаданої установки. Проте, не кожен знає, що «Торнадо» — це далеко не перша покращена версія. Ще 1988 року в Радянському Союзі було створено 122-мм «Прима». Сама по собі оновлена РСЗВ відрізнялася від оригіналу не сильно: зросла лише кількість направляючих для некерованих ракет, їх кількість довели з 40 до 50. Набагато важливіше, що разом із «Примою» до армії мали піти нові машини оснащення систем залпового вогню. А саме: комплекс автоматизованого керування вогнем «Капустник-Б», нова транспортно-зарядна машина, радіопеленгаційна та метеорологічна станція РПМК-1, а також автомобіль топографічної зйомки.

5. Ан-71

Всевидюче око радянських ППО.

Ще 1982 року у Радянському Союзі стартували роботи зі створення нового літака далекого радіолокаційного виявлення. У цьому нова машина призначалася до роботи на тактичному рівні взаємодії. Новий вітчизняний літаючий радар мав бути не надто великим. При цьому Ан-71 міг відстежувати до 120 цілей, виявляти малопомітні об'єкти, що летять і малопомітні, пеленгувати і класифікувати функціонуючі РЛС, здійснювати обмін інформації з засобами ППО, ВМФ, сухопутних сил. При цьому насамперед Ан-71 мав працювати на винищувальну авіацію Радянського Союзу. Передбачалося, що впровадження нової машини підвищить ефективність вітчизняних перехоплювачів у 2.5-3 рази. Розробили ДРЛО Ан-71 у найкоротші терміни. Машина була готова до 1985 року. За основу літаючої станції взяли літак Ан-72. До 1990 випробування новинки були майже завершені. Проте, вже 1991 року проект закрили через відсутність фінансування.

А ось цікаве відео з нашого каналу – які мотоцикли «Урал» сьогодні випускає ІМЗ, і чому вони такі дорогі:

Продовжуючи тему читайте про те, чому червоноармійці не любили ППШ-41 і за які недоліки його регулярно критикували.