Чому кермо у «Волги» ставили криво та інші особливості ГАЗ-24

ГАЗ-24 «Волгу» в СРСР називали не інакше як солідною та статусною, але за плавними лініями кузова та масивним капотом ховалися дивацтва, від яких у сучасного водія мимоволі піднімається брова. Чому кермо в ній стояло нерівно, вентилятор доводилося включати вручну, а задній міст гудів, наче трансформатор? Ці деталі зовсім не випадкові, кожна з них народжена часом та логікою радянського конструкторського цеху.

Криве кермо – не помилка

Кермо, встановлене під кутом.

Перше, що помічав будь-хто, хто сідав за кермо ГАЗ-24, — він явно зрушений убік щодо сидіння. На погляд сучасного водія це було схоже на заводський шлюб, але інженери зробили це свідомо. Причина ж була у пристрої кермового механізму: пряма лінія від кермового колеса до редуктора впиралася б у потужний двигун і елементи підвіски. Щоб не ускладнювати конструкцію та не плодити зайві шарніри, кермо змістили трохи вліво, спростивши компонування та заощадивши місце.

Кермо, встановлене під кутом.

Цікаво, що подібне рішення зустрічалося не тільки у Волги, схожа асиметрія була і в деяких зарубіжних автомобілів того часу. Щоправда, у ГАЗ-24 це виражено помітно сильніше, і звикнути до положення керма виходило не у всіх. За спогадами водіїв, спочатку здавалося, що сидиш трохи боком, а руки тягнуться під дивним кутом, але вже за тиждень-два їзди це відчуття майже пропадало. Більше того, легкий нахил керма не заважав ні маневруванню у місті, ні довгим поїздкам трасою. Враховуючи, що багато «Волг» йшли в таксі, де водій проводив за кермом по 10–12 годин на добу, конструктив виявився виправданим, кермо не впиралося в коліна, а місця для ніг було більше, ніж у конкурентів. Така дивна особливість була не недоліком, а цілком практичним інженерним рішенням.

Вентилятор, що включається з кнопки

Вентилятор вмикався окремо.

Однією з найдивовижніших деталей ГАЗ-24 був вентилятор охолодження, який не вмикався автоматично, а запускався водієм за допомогою окремої кнопки на панелі приладів. Сьогодні це здається майже абсурдом, адже досить відволіктися, і мотор може закипіти. Але конструктори для цього мали цілком раціональну причину, продиктовану тодішніми реаліями.

Вентилятор вмикався окремо.

Радянські інженери знали, що клімат у більшості регіонів СРСР досить прохолодний, особливо у міжсезоння та взимку. При цьому працюючий вентилятор не тільки створював зайвий шум, а й витрачав паливо, а також уповільнював прогрів двигуна. Тому конструктори вирішили віддати цю функцію водії, він сам вирішував, коли потрібна додаткова допомога системі охолодження: у пробці, під час руху на малих швидкостях або особливо спекотного дня. На практиці все виглядало не так ідеально, особливо для тих, хто сідав за кермо «Волги» вперше: він забував увімкнути вентилятор, їхав далі, а стрілка температури стрімко повзла вгору. Серед водіїв ходило дуже багато байок про те, як після кип'ятіння на узбіччі вони гарячково шукали заповітну кнопку. Проте для досвідченого таксиста чи шофера автопарку ця система була зрозумілою і навіть дозволяла заощаджувати бензин, а в умовах 70-х років це мало вагу.

Відомий редуктор, що співає

Музичний редуктор.

Одна з відомих характеристик «Волги» – цей низькочастотний гул від заднього моста. Це не баг, а скоріше фірмова риса ГАЗ-24, про яку і самі водії, і механіки знали чудово. Причина – особлива конструкція редуктора з гіпоїдною головною передачею, яка надає машині більшої витривалості, але неминуче додає характерного звуку.

Музичний редуктор.

Цікаво, що цей шум не вважався дефектом і навіть не завжди вказувався в рекламаціях. Він ставав особливо помітним на швидкості 80-90 км/год, створюючи враження, що машина буквально співає. Деякі власники навіть жартівливо стверджували, що за звуком редуктора можна зрозуміти стан заднього моста: якщо тон змінюється, значить, час у сервіс. Така інженерна безладдя виправдовувалася довговічністю: «Волги» з пробігом під 300 тисяч кілометрів могли обходитися без серйозного ремонту мосту, а це для таксомотора чи службової машини мало значно більше значення, ніж комфорт. Сам звук швидко ставав звичним та сприймався як частина характеру автомобіля.

М'яка підвіска та високий кліренс

Майже кросовер.

Якщо для міського автомобіля головним вважалася маневреність і компактність, то «Волга» у пріоритеті мала здатність їхати практично в будь-яких умовах. Звідси характерна для ГАЗ-24 висока посадка та кліренс близько 190 мм, який за мірками легковиків вважався майже позашляховим. У поєднанні з м'якою ресорно-пружинною підвіскою машина спокійно їхала колдобинами, трамвайними коліями та путівцями.

Майже кросовер.

Конструктори спочатку закладали в проект, що машина буде використовуватися в таксі, їздити дорогами не найкращої якості і не тільки асфальтом. Дивно, але навіть із повним завантаженням «Волга» зберігала плавність ходу, задні ресори разом із м'якими амортизаторами працювали так, що пасажири майже не відчували великих ям. Водії часто порівнювали це з відчуттям «човна, що пливе», і для радянських доріг це було справжньою гідністю. Звичайно, були і мінуси, в керованості “Волга” поступалася жорсткішим машинам. На високій швидкості крен кузова ставали відчутними, а у віражах автомобіль вимагав акуратного водіння. Все це було свідомою платою за універсальність. Машина однаково впевнено почувала себе і на трасі, і на ґрунтовці, залишаючись при цьому досить комфортною навіть для задніх пасажирів.

Величезний бублик

Тонкий обід великого кермового колеса.

Перше, що впадає у вічі в салоні «Волги» — це масивне кермо діаметром майже 43 см. Для сучасних машин це здається надмірним, але в ті роки це було в порядку речей: гідропідсилювача не було, а вага у «Волги» пристойна, особливо на передній осі з масивним мотором.

Тонкий обід великого кермового колеса.

Великий діаметр керма значно знижував зусилля, яке доводилося докладати під час паркування чи пробки. По суті, роль гідропідсилювача виконував сам водій, який крутив величезну бублик повільно, але з меншою напругою. При цьому на ходу кермо ставало цілком слухняним, а машина ставала слухнянішою. Кермо «Волги» було не лише великим, а й досить тонким по обіді. Така форма вибиралася через технологію виготовлення і вважалася ергономічною, руки менше втомлювалися, а пальці не ковзали. У результаті велике кермо стало однією з візуальних візитних карток «Волги» поряд з хромованими деталями та довгим капотом.

Солідні металеві ручки

Металеві ручки.

Ще одна особливість, яку помічали пасажири, – масивні металеві ручки склопідйомників. Часто в машинах того часу, і особливо в більш дешевих “Жигулях”, ручки робили пластиковими, але “Волга” спочатку проектувалася як автомобіль трохи вищого класу, призначений для таксопарків, установ та чиновників середнього рівня.

Чи не розкішна, але солідна.

Ручки з металу не тільки виглядали дорожчими, але й служили довше, пластик же згодом тріскався і прався, а метал зберігав вигляд майже без змін. При цьому форма у них була продумана: за рахунок вигнутого кінця крутити скло можна було і в рукавичках, а механізм працював напрочуд м'яко навіть на автомобілях з пристойним пробігом. Можливо, це й дрібниця, але саме з таких деталей складався образ машини, не розкішної, але ґрунтовної та трохи солідної. Для багатьох водіїв і пасажирів ці ручки запам'ятовувалися анітрохи не менше, ніж криве кермо або редуктор, що «співає».

Ще цікаве з нашого каналу:

Переосмислення МіГ-29, що перевершило оригінальну модель майже за всіма параметрами

Свого часу “Волга” була дуже популярна, і завод періодично намагався її поліпшити. Щоправда, нічого особливо хорошого з цього так і не вийшло, а після численних експериментів залишилося кілька цікавих прототипів та дрібносерійних моделей .