Як з'явилися і завоювали величезну популярність у СРСР легендарні автомати з газуванням

Радянська епоха мала чимало символів навіть у своєму повсякденному житті, без яких її неможливо було уявити. Одним із таких, безумовно, є вендингові автомати, які стояли на кожному розі. І хоча популярністю користувалися різні варіанти товарів, які вони пропонували, по-справжньому легендарними можна вважати ті, що продавали газировку. Але цей, забутий гаджет має довгу цікаву історію створення, що навіває ностальгію.

Справжній радянських вулиць символ.

Початком створення вендингових автоматом можна вважати 1770, коли шведським хіміком Торберном Улафом Бергманом був розроблений апарат під назвою сатуратор, який насичував воду вуглекислим газом. Пізніше, 1783 року, вже німецький умілець Йоганн Якоб Швеп модернізував сатуратор, щоб його можна було пристосувати для роботи в промислових масштабах. А в 1832 на іншому кінці планети, в США професом з Йеля Бенджамін Сілліман розробив новий тип сатуратора, який міг давати порції газування на продаж.

Так виглядав один із автоматів із газуванням у 19 столітті.

Цікаво, що спочатку газування без добавок продавали в аптеках як лікарський препарат. І лише пізніше додумалися реалізовувати її як звичайну рідину для вгамування спраги. Наступним кроком у розвиток цього типу вендингового автомата стало додавання у воду солодкого сиропу. У такому вигляді ці агрегати стали поширюватися Штатами і до середини ХХ століття стали повсякденністю американців. А потім до США приїхав Микита Хрущов, якому дуже сподобалася ідея масовості автоматів – до цього в СРСР стояв тільки один в Ленінграді.

Візит Хрущова США поклав початок ері вендингових автоматів.

Діяльний генсек швидко розпорядився, щоб і радянські громадяни мали змогу насолодитися газуванням, коли їм заманеться. Перша хвиля поширення вендінгових апаратів припала на 1957 рік, коли в Москві готувалися провести фестиваль молоді та студентів. Досвід вийшов вдалим, і вже по всьому СРСР стали встановлювати такі автомати. Цікаво, що пристосовувати їх намагалися для продажу також сигарети, канцтовари, газети, хліб та багато іншого. Але саме газування стало головним товаром для реалізації.

Автомат із газованою водою став найпопулярнішим, і отримав статус культурного феномена епохи СРСР.

Незабаром автомати з газованою водою були буквально на кожному кроці, адже це було дуже зручно для громадян: якщо захотілося освіжитися – підійшов і взяв собі склянку напою за монетку. З погляду держави це також було економічно вигідне вкладення, бо не вимагало наявності продавця, якому довелося платити. Коштувало ж газування дешево – одну копійку, якщо вода без добавок, і три копійки, якщо з сиропом.

Уявити радянську вулицю без вендінгового апарату було неможливо.

Відомою особливістю радянських автоматів з газованою водою була наявність одного посуду на всіх клієнтів для розливу – знамениті грановані склянки або кружки. Сучасній людині така концепція, м'яко кажучи, незрозуміла, тому що про гігієнічність такого вгамування спраги говорити не доводиться. Але тоді про це думали менше, бо обізнаність була значно нижчою, ніж зараз, без того ж Інтернету під рукою. Гидливі клієнти обзаводилися своєю тарою у вигляді стаканчиків і носили її завжди під рукою.

Сьогодні символ епохи став переважно брухтом.

У радянські роки культ напою з автомата був дуже високим, і продавати навчилися, наприклад, квас чи навіть вино. Однак з розпадом СРСР і вендінг у розумінні тієї епохи занепав. Обслуговувати автомати стало нікому, а головне – монетки номіналом в 1 і 3 радянські копійки перестали мати якусь цінність. У результаті незмінні стільки років завсідники вулиць і алей швидко перемістилися на звалища, але деякі зберегли і відреставрували, щоб зробити експозицією музеїв, що розповідають про час, що вже минув.

На додаток до теми: «Чай, кава, зателефонувати», або Як у вікторіанському Лондоні перетворили вуличні ліхтарі на торгові автомати