Фільм «Хижак: Планета смерті» – 2025: актори, сюжет, відгук
Вас чекає кумедне бадді-муві з прибульцем, що говорить, і персонажем з «Чужого».
7 листопада у світовий прокат вийшов фільм «Хижак: Планета смерті» – сьома частина франшизи, що стартувала далекого 1987 року. Або дев'ята, якщо рахувати кросовери з «Чужим». Поставив нову картину Ден Трахтенберг, який раніше зняв «Видобуток» та мультфільм «Хижак: Вбивця вбивць». Це єдиний режисер, який працював над кількома частинами серії.
«Планета смерті» вийшла справді незвичайною для франшизи. Тут представник раси хижаків уперше стає головним героєм. Це може збентежити шанувальників класичних картин. Але у відриві від основи такий хід робить новинку яскравим бадді-муві з чудовим екшеном та, що несподівано, гумором.
фільм «Хижачок: Планета смерті»
- Оригінальна назва: Predator: Badlands.
- Країна виробництва: США.
- Жанр: фантастика, бойовик.
- Дата виходу: 7 листопада.
- Тривалість: 1 година 55 хвилин.
- Режисер: Ден Трахтенберг.
- У головних ролях: Ель Фаннінг, Дімітріус Коломатангі, Рубен Де Йонг, Майкл Хомік, Рохінал Наяран.
Дек – молодий представник раси яутжа (реальна назва хижаків). Він найслабший у роді, за що його зневажає власний батько. Щоб отримати місце у клані, Дек вирушає на планету Генна, де буквально всі тварини та рослини намагаються тебе вбити. Але мета яутжа ще страшніша — він вирішив здобути Каліску, напівміфічну непереможну істоту.
На місці герой зустрічає надміру життєрадісну Тіа — розірваного навпіл синтетика компанії «Вейланд-Ютані». Героїня обіцяє допомогти новому знайомому. Але тепер напарникам загрожує не лише місцева флора та фауна, а й інші синтетики.
«Хижак: Планета смерті» — найнезвичайніший фільм серії
Ден Трахтенберг – не перший, хто намагається пожвавити багатостраждальну франшизу. Але проблема «Хижака» завжди зберігалася: перша частина була несподіваним бойовиком, який перевертав ідеї кіно про брутальних героїв. Далі автори або намагалися повторити цей сюжет — як у другій частині чи в «Хижаках», або додавали якоїсь іронії — як у «Хижаку» 2018 року.
Ось тільки останню стрічку не дарма вважають чи не найгіршим фільмом франшизи (не рахуючи нестерпно тупого другого кросовера з «Чужим»). Шейн Блек зняв кіно у своєму стилі — із забавними діалогами та смішними героями, як у «Смертельній зброї» чи «Поцілунку навиліт». Але це не клеїлося з історією інопланетних мисливців. Адже єдині наскрізні персонажі залишалися майже безликими.
Строго кажучи, в «Здобич» Трахтенберг теж обережний: це знову був бойовик про джунглі та порятунок від хижака, просто в іншому часі. Але до 2025-го режисер нарешті наважився. Для тих, хто скучив за класикою, він випустив «Вбивцю вбивць» — мультфільм, що складається з безперервних боїв. А у «Планеті смерті» автор повністю перевернув історію.
Глядач вперше бачить яутжа не функцією, а повноцінним героєм. Для цього Трахтенберг взагалі прибирає людей із сюжету. У раси навіть з'явився свій мову: його придумав лінгвіст Бріттон Уоткінс, якого привів Пол Фроммер – творець мови з «Аватара».
Протистояння представників цієї раси вже показували у «Хижаках» та «Хижаках» 2018 року. Але тепер тут є справжня драма, причому цілком обґрунтована. Якщо яутжа вважаються ідеальними мисливцями, значить, у них має бути дуже жорсткий відбір навіть усередині сім'ї.
Вперше на екранах (комікси не береться до уваги) глядачеві розповідають хоч щось про цю расу. Чи робить це яутжа менш загадковими? Так. Тому тих, хто любив у «Хижаку» відчуття невловимості та небезпеки мисливця, фільм може роздратувати. Але початкова ідея давно себе вичерпала, тому сміливість режисера — єдиний шанс цікаво продовжити історію.
При цьому Ден Трахтенберг вписує фільм у франшизу і навіть поєднує з «Чужим» — і не так незграбно, як це робили кросовери. Вже на початку картини є чудовий жарт про незмінну наплічну гармату яутжа з самонаведенням — одразу можна згадати, як загинув мисливець у «Здобич». А ще є питання про дивні щелепи раси.
А синтетики “Вейланд-Ютані” ніби відповідають на вічну претензію до “Чужих” Джеймса Кемерона: цього разу компанія справді відправила вивчати небезпечну планету не людей, а андроїдів. Розірвана навпіл Тіа ніби нагадує про долю своїх побратимів із старих фільмів. Навіть фінальна битва дуже схожа на «Чужих», хіба що у роботі-навантажувачі тепер сидить лиходій. Щоправда, це вже було в “Аватарі” того ж Кемерона.
Сюжет перетворюється на історію про напарників
Сам фільм теж збудований незвичайно для франшизи. Це своєрідне бадді-муві, в якому два абсолютно несхожі персонажі зближуються і вирішують допомогти один одному. Їхні характери прописані в класичній манері: мовчазний і суворий одинак і життєрадісна балакуча супутниця, яка відповідає за гумор.
Причому кумедно, що спочатку це зовсім нічого не натякає: «Хижак: Планета смерті» здається максимально похмурим і брутальним бойовиком. Тут навіть весь текст довгий час подається субтитрами як розшифрування мови яутжа.
Через це поява героїні Ель Фаннінг спочатку викликає дисонанс — здається, що режисер побоявся робити серйозне кіно. Але навіть якщо й так, сюжет вийшов набагато стрункішим, ніж у Шейна Блека. Вся справа у вдалому балансі екшену, подій та гумору.
Хоча варто відзначити головну умовність: зближення Дека та Тії відбувається надто швидко. З яутжа ситуація ще зрозуміла: він знаходить когось близького на тлі свого токсичного батька (хоча у нього був дбайливий брат), а в Каліску починає бачити не просто безликого монстра, а істоту зі своєю історією. Але синтетик, хай і з підвищеною емпатією, частково вражає.
Навіть на «Аватарі» Джеймса Кемерона іноді бурчали, що головний герой різко переходить на бік інопланетян. У «Планеті смерті» зміна світогляду відбувається набагато швидше.
У фільмі «Хижак: Планета смерті» чудова природа та екшен
У цьому тексті не випадково кілька разів згадано «Аватар» — подібностей між картинами більше, ніж можна собі уявити. Мало того, Ден Трахтенберг навіть радився з Джеймсом Кемероном щодо своєї ідеї — досвідчений колега її схвалив.
З прибуттям на планету Генна глядача відразу занурюють у неймовірно красивий світ, де на кожному кроці чатує на небезпеку: це може бути не тільки величезний звір, але й рослина з гострими листами гоління або дрібний плід, який норовить вибухнути. Картину, до речі, знімали в Новій Зеландії, тож незвичайну графіку та монстрів додавали до реальних приголомшливих пейзажів.
У цей буйство фарб і різноманітність форм Трахтенберг вписує безперервний екшен. Перед виходом фільму багато шанувальників сумнівалися: у картини вперше за історію франшизи віковий рейтинг PG-13, а не R, що має на увазі меншу кількість жорстокості.
Насправді це хитрість: як уже сказано вище, у дії немає людей, тому формально немає людської крові та травм. Що не заважає персонажам ламати кістки всіляким тваринам, виривати їм хребти та розносити синтетиків на частини.
Дек використовує всю фірмову зброю яутжа, від меча до бумерангів, що порадує знавців серії. А з огляду на те, що значну частину часу герой бореться не з людьми чи ксеноморфами, а з незвичайними монстрами, у режисера майже безмежні можливості для хореографії екшену. Мисливець бігає по спинах, рубає їх надвоє вздовж, зносить голови, кидається своїм мечем та іншим спорядженням.
Але найцікавіше відбувається далі. Не секрет, що у фільмі має бути і лиходій: головного негативного персонажа, злого синтетика Тесс, теж грає Ель Фаннінг. І до фіналу «Хижак: Планета смерті» буквально вивертає свою ж ідею навиворіт. Якщо на початку Дек з технологічною зброєю б'ється з тваринами, то потім він не лише бореться з андроїдами, а й використовує для цього сили природи. І знову в сюжет несподівано проникають нотки «Аватара»: прибулець поєднується зі світом планети, щоб перемогти загарбників.
Коли Видобуток тільки вийшов, фільм мені не дуже сподобався. Але переглядаючи всі частини перед прем'єрою «Планети смерті», я став ставитись до всіх робіт Трахтенберга краще. Режисер акуратно розвиває франшизу: спочатку показав, що яутжа за всіх часів можна перемогти лише хитрістю, потім у «Вбивці вбивць» додав дикого екшену.
Тепер автор дозволив собі найсміливіший експеримент за всі роки існування «Хижака». І вийшло вдало, на відміну від фільму Шейна Блека та кросоверів із «Чужим». Сюжет перетворює представника інопланетної раси на повноцінного персонажа і нагадує, що вони живуть в одному світі із синтетиками.
Але при цьому в «Планеті смерті» знайшлося місце і красивому малюнку, і динамічному екшену, і навіть гумору. Тож дивитися фільм як мінімум цікаво. І, здається, франшиза може мати хороше майбутнє.